київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 

Постійно оновлюється, розвиваючись, кожна жива мова відповідно до культурно-історичного поступу народу, до його мовно-творчого духу. Як писав М. Рильський, „...жива мова - це процес, а не закам'янілий факт, це широководна річка, що віддзеркалює в собі й береги, і небо, і мінливість хмар, і прудкий блискавичний льот аероплана, і зигзаги пташиних крил, а не покритий зеленою ряскою непорушний ставок!.." (А. Матвієнко).

Текст № 18 Теорія постання мов

Як постали всі теперішні індоєвропейські мови, в тому числі й мови слов' янські, перший вияснив німецький учений Шляйхер. Він добре знав природничі науки й року 1865-го застосував природний розвій і до постання людської мови. Він дав т. з. генеалогічну чиродословну теорію постання всіх мов. Ця родословна теорія сильно була защепилася в науці й поширилася, бо вона блискуча з педагогічного погляду, справді легко й ясно показувала постання всіх наших мов. Але глибше вивчення й час показали, що ця теорія нічим реальним не доведена, а в своєму продовженні довела до постання чисто розумових теорій про прамови, ні на чому реальному не опертих, які тільки збаламутили мовознавчу науку. Остаточно Шляйхерова родословна теорія, скажімо, в германістиці вже впала, але часом ще тримається в славістиці.

Сильнішою й більш науковою була теорія хвиль чи групова теорія німецького вченого Погана Шмідта, виставлена ним в 1872 - 1875 рр. За цією теорією, усі мови розвиваються спільно, рівнорядно, й кожна мова непомітно переходить в другу мову, тому разячої межі між сусідніми мовами нема, вони завжди близькі. Кожна мова на обидва боки є ніби мостом до мови сусідньої. Як кинути каменя в воду, то від нього розходяться на всі сторони хвилі, які з часом і щодалі все меншають, — отак живе й мова, тому цю теорію й названо теорією хвиль. За цією теорією, сусідні мови завжди мають

158багато спільного між собою, як то бачимо по всіх мовах, наприклад, українці західні нахиляються своєю мовою до поляків, а східні - до росіян. І навпаки: східні поляки близькі мовно до західних українців, а росіяни - до східних українців. П. Шмідт розклав слов' янські народи в колі так, справа наліво, зі сходу на захід: Русь, поляки, сорби (полабські слов' яни), чехи, словінці, серби, хорвати, болгари. Шмідтова теорія в своїй істоті протилежна якому-небудь поділу слов' янських (і інших) мов на групи, чим наука займалася до того часу (І. Огієнко).

Текст № 19

***

Слово „етикет" дуже схоже на слово „етикетка". Що між ними спільного? Вважається, що слово „етикет" французького походження і має два значення: „ярлик" („етикетка") і „церемоніал". Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало „кілочок", до якого прив' язували папірець з назвою товару, а пізніше -папірець з написом-етикеткою, яку ви й сьогодні бачите щодня на всіх товарах. На основі значення „напис" розвинулось більш вузьке значення - „церемоніал", тобто, правила поведінки. їх багато, і у різних народів вони неоднакові.

Слово „етикет" прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву „дипломи". В античній Греції навчились відмикати замки,

159а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово „дармоїд" звучало так: „парасит", а згодом воно перетворилося у „паразит". Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі „Едда" детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 р. іспанцем Педро Альфонсо й називався він „Дисципліна клерикаліс" (З журналу).

Текст № 20

У центрі Києва, на Софійському майдані, понад дев'ять сторіч височить пам' ятка давньоруського мистецтва - славетний Софійський собор.

Софія Київська... Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її склепінням зі своїми радощами, сподіванками та горем. Собор був свідком блискучих злетів і поразок, гіркоти міжкнязівських усобиць. Пого мозаїчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. Так багато могли б розповісти ці давні стіни! Та як змусити їх розкрити свої таємниці?

Тепер Софія - музей. На її місці, за словами літописця, було колись поле поза містом. Ярослав Мудрий звів цей собор на честь перемоги над кочовими племенами - печенігами. Тоді місто розширилось, його оточили потужними земляними валами, урочистим в' їздом до нього були Золоті ворота, споруджені у вигляді башти з надбрамною церквою Благовіщення. Перед тими, хто входив до головного храму Стародавньої Русі, відкривалася величезна, з золотими переливами    мозаїчна    композиція    головного    вівтаря з

160шестиметровою фігурою Марії-Оранти („тієї, що молиться") у центрі. Для середньовічного киянина вона була захисницею міста, держави, його особистого щастя та майна. Під Орантою збереглася символічна композиція „Євхаристія" („Причастя апостолів"), а нижче від неї - „Святителі" („Отці церкви"). На південній, північній, західній стінах на ктиторській фресці був зображений Ярослав Мудрий із сім'єю, що як засновник підносить модель храму Ісусові Христу. Збереглися лише фрагменти фрески, а слава про Софію поширилася далеко за межами Русі (С. Висоцький).

Текст № 21

У зв' язку з походженням тризуба цікаво взагалі розглянути роль числа три у наших предків. Народні перекази про Трояна вказують на трилике божество. У слов'ян також був ідол Триглав, якого дехто вважає найвеличнішим божеством. Триглав зображався з трьома головами, які означали три царства: небо, землю, пекло. Сонце, повітря, вода - це триєдина сила, що лежить в основі буття. Людина, Простір, Час - це троїста суть нашого космічного існування. Цю триєдність світу уособлює в собі Трійця, в якій з' єднуються Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Тризуб схожий на верхівку хлібного колоса. У ньому визнають троїсту землеробську силу, що рівнозначна весні, літові та зимі, які відповідають сіянню, збиранню та приготуванню плодів землі. Рослини: тройзілля, трикутник, тройноголов'як і тройняг; троїста музика, триніжок, трійник, вили-трійчаки, батіг-трійчатка, дошка-трицалівка

(трьохдюймовка) - чимало у навколишньому світі предметів, основою і природою яких є троїстість і триєдність.

Тризуб у Київській Русі зображували, уносячи у його форму національні елементи, але зберігаючи незмінною основу. Він став родовим знаком князя Володимира та його нащадків. Одні вбачають у київському тризубі збірний образ із старовинної зброї - лука, стріл, меча, сокири. Інші з його елементів-літер складають напис „Володимир на столі (троні)", який також зустрічається на стародавніх монетах. Той, хто цікавиться геральдикою, очевидно, зможе запропонувати й інші тлумачення походження різноманітних зразків тризуба... (В. Супруненко).

161

Текст № 22

Фатичне спілкування

У кожного народу є свої особливості зачину розмови. Відомо, що в Англії з її особливим кліматом бесіда починалася традиційною фразою про погоду.

У Японії навіть ділову розмову починають беззмістовними балачками про погоду, про здоров' я, і лише після цього перейдуть до суті справи. Зачин ділового листа японця має приблизно такий зміст: „Тепер дмуть сильні вітри, але ми сподіваємося, що погана погода не вплине на Ваше здоров'я і не завадить нашим діловим контактам".

У монголів традиційні запитання під час зустрічі залежать від пори року. Так, восени запитують, чи гарна худоба; весною -чи благополучно зустрічають весну.

А ось як описує А. Кримський одну з особливостей арабського етикету: „Арабські традиції бувають нестерпними. При зустрічі необхідно до п' яти разів питати про здоров' я, а також про здоров' я родичів. Одного дуже милого студента вважали нікчемою, бо він не питав про здоров'я. Ці церемонії іноді - справжня мука, особливо, коли людина нервова або прийшла у справі й квапиться".

Вибір стереотипних, неінформативних з огляду реальної комунікації запитань виконує насправді дуже важливу етикетну функцію - встановлення контакту та вияв підкресленої уваги до співрозмовника. Така форма спілкування в лінгвістиці називається „фатична комунікація", дослівно: беззмістовна, пуста. Як правило, змістом стереотипних формул фатичного спілкування є запитання про новини, здоров' я, сім' ю, життя, справи, врожай тощо, які виконують передусім контактовстановлюючу роль (З підручника).

Текст № 23

Жовтень - найдраматичніша пора осені.

Він весь із нерозв' язаних протиріч, із величі й гротеску, барвистих парадоксів. Місяць жовтень - це якийсь блискучий, неперевершений афоризм, тільки ж як-бо він майстерно зашифрований! Зашифрований і отими язичницькими павутинками бабиного літа, і закодованими споконвічними перельотами птахів на південь, у теплі краї, і апокаліптичним

162буйством барв зашифрований, і тривожним, безвихідним ревиськом лосів у пущах, і миготливим падінням метеоритів, і нашим стійким, начебто безпричинним смутком...

Коли на серці буває так, наче душа теж прагне польоту до вирію, намагається підняти на свої ілюзорні крила не тільки обважніле тіло, а й усі земні турботи, а й усі болі та розчарування, попіл спалених сподівань, надій, поривів. Душа у підсвідомості відгукується на той видимий і невидимий політ птахів на чужину, до вічної весни, бо їй також прагнеться вічної весни як конкретного вираження своєї невмирущості і безсмертя, - але ж, мабуть, чи махові пера душі послабішали, чи тіло пустило міцне коріння в землі, а тільки політ той зостається лише в намірах, лише в неясних атавістичних бажаннях.

Місяць жовтень - найдраматичніша пора осені. Саме та пора, коли драма твориться не за кулісами, не заховано, а відкрито, перед очима. Й ти не лише її глядач, а й безпосередній учасник. Але такий учасник, що не годен змінити найдрібнішої репліки, жоднісінького слівця, не годен запропонувати чи новий вираз обличчя у цій драмі, чи новий відтінок настрою, чи якимось чином змінити позу (Є. Гуцало).

Текст № 24

Українська кухня створювалася упродовж багатьох століть. Вона відображає не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї і смаки, а й соціальні, природні та кліматичні умови. Завдяки географічним умовам населення України має змогу вживати продукцію як рослинного, так і тваринного походження.

Українська кухня значною мірою регіональна. Так, західноукраїнська кухня помітно відрізняється від східноукраїнської. Найбільшою різноманітністю

характеризується кухня Центральної України, особливо областей центру Правобережжя.

У давнину основою харчування населення України були круп' яно-бобові вироби. Найдавніші страви із зернових продуктів - каші, які прості в приготуванні і досить калорійні. Для каш використовували пшоно, ячмінь, гречку, овес, кукурудзу. З круп готували також крупники, мамалигу, гойданки,   гречані   биточки,   кулеші,   малай, кукурудзянку,

163пшеничні бабки з яблуками. На межі ХІХ - ХХ ст. були дуже поширені лемішка й мамалига.

Рідку їжу готували з додаванням багатьох ароматичних приправ і овочів, називали її варивом із зілля. Крім того, були поширені різні м' ясні та рибні відвари, відомі під назвою „юха". Юху, яку з часом почали називати юшкою, готували у вигляді будь-якого відвару з додаванням інших продуктів - гороху, круп, м' яса, риби та ін. Проте найпоширенішою з рідких варених страв був і залишається борщ (Із навчального посібника).

Текст № 25

До М. К. Заньковецької.

Ясная Зоре нашого кону, Славетна пані-добродійко, Маріє Костянтинівно!

Городяни запрошують Вас взяти участь у виставі „Наталки Полтавки" під час святкування постанови пам' ятника нашому славному письменникові Котляревському. До їх запросин ударяюсь і від себе до Вас, наша ясна Зоре, з низьким укліном: допоможіть нам відбути наше святкування, як воно годиться задля такого значного для усього краю свята. Ми певні, що Ваша завжди прихильна до слави рідного краю душа не обділить нас своєю ласкою, а ваше чуле серце не обмине теплою прихильністю до нашого благання і жаги - бачити поряд з такими талановитими виставниками „Наталки Полтавки", як Кропивницький, Саксаганський, Садовський і Затиркевичка, і Вас, наша яскрава Зоре! Кропивницький і брати Тобілевичі з великою охотою згодилися на наші запросини, а славетний наш музика - Микола Віталійович Лисенко - пообіцяв прибути і виставити разом з „Наталкою Полтавкою" написану ним задля такого значного свята кантату на вічну пам' ять Котляревському. Як бачите, вельмишановна пані-добродійко, вся наша сила і краса збереться біля нас, щоб якнайкраще відбути наше перше краєве свято. Невже ж наша Зоря не світитиме на ньому? Невже вона не закрасить його своїм яскравим світом? Ні, се не можливо бути, бо був би для нас великий сором і гріх, якби ми не бачили Вас на нашому святі! А якщо, не дай Боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам

164битий шлях до нас, - то хай грім святий і огненна блискавка розіб'ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася!

Жінка моя гаряче обійма Вас і запрошує до своєї власної хати, хоч і далеко від города (на 3-й Кобищанській улиці), зате серед саду зеленого, на подвір'ї пишному примостилася і рада-радісінька прикрити Вас і від спеки сонячної, і від гаму та кіптяги городянської.

Приїздіть, будь ласка!

До Вас усім серцем прихильний

П. Рудченко

165

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Похожие статьи

київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник