київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 

Необхідно також засвоїти різноманітність підходів до визначення понять текст і дискурс, запам'ятати, які критерії покладено в основу дефініцій, зрозуміти й запам'ятати типові визначення, усвідомивши їх взаємозумовленість і особливості використання в науковому обігу.

Теоретичний матеріал до вивчення теми 1.   Текст як наукове поняття

Мовознавці почали активно досліджуватися текст в ІІ половині ХХ століття, коли текст було визнано найвищим

14ярусом мовної системи (фонетичні одиниці — морфеми — лексеми — частини мови — речення — текст) і центр уваги вчених перенісся з мовної системи на мовленнєву діяльність, продуктом якої є текст. Визначення тексту та характеристика його ознак зустрічаємо в лінгвістичних роботах І. Гальперіна, Н. Зарубіної, О. Каменської, І. Ковалика, Л. Лосєвої, Л. Мацько, О. Москальської, Т. Ніколаєвої, В. Одинцова, О. Селіванової, З. Тураєвої, З. Харриса та ін. Аналіз поняття текст здійснювали методисти, зокрема Т. Донченко, В. Капінос, Т. Ладиженська, Л. Мацько, В. Мельничайко, М. Пентилюк, М. Плющ, М. Пльонкін, Г. Шелехова та ін.

Увага дослідників тексту завжди була спрямована на виявлення в ньому провідних ознак, насамперед онтологічних (буттєвих) і функціональних (рольових), що давало б змогу сформулювати поняття текст. Однак єдиного тлумачення цього поняття не існує, що пояснюється низкою причин, які виділяє О. Селіванова:

1) пошук ключового слова, одиниці мовного рівня, яке б стало відправним моментом дефініції (визначення);

2) формально-структурна, жанрова, стилістична різноплановість тексту (письмові, усні, друковані тексти);

3) різноманітність підходів до вивчення тексту навіть у межах лінгвістики;

4) ототожнення тексту й дискурсу (текст наділяють категорією комунікативності й розглядають як предметно-знаковий стан системи комунікації;

5) абсолютизація певної або кількох категорій (зв' язність, завершеність, цілісність тощо).

Ключовими словами у визначеннях тексту переважно бувають такі: твір, документ, повідомлення, комунікативна одиниця, зв'язне мовлення (мова - КТСЛТ), зв'язний знаковий комплекс (М. Бахтін), послідовність знакових одиниць, висловлень, речень, складних синтаксичних цілих, мова в дії тощо.

Відповідно до формально-структурної, жанрової, стилістичної різноплановості тексту в писемних, усних, друкованих, комп'ютерних його формах виділяють своєрідні ознаки, які заважають сформулювати єдине визначення поняття. Наприклад,   у   текстах   офіційно-ділового   стилю важливою

15визначальною ознакою є стандартизованість, що зовсім не притаманна художнім текстам.

Поліфункціональністю тексту пояснюють наявність різноманітних підходів до його визначення. Так, за З. Тураєвою, це підходи, що відбивають природу функціонування поняття в різних наукових сферах:

- онтологічний (буттєвий);

- гносеологічний (пізнавальний);

- власне лінгвістичний;

- психологічний;

- прагматичний (спрямування на реалізацію наміру автора).

Н. Непийвода виділяє такі підходи до визначення тексту:

- соціально-історичний (текст як вияв культури, письмовий продукт, що втілює результати інтелектуальної й духовної діяльності соціальної особистості);

- соціально-психологічний (текст як засіб впливу на свідомість і поведінку людини);

- лінгвістичний підхід (текст як сукупність мовних одиниць різних мовних рівнів);

- функціонально-стилістичний підхід (текст як семантичний простір реалізації мовних одиниць);

- комунікативний підхід (текст як мовленнєвий акт);

- когнітивний підхід (текст як результат і спосіб пізнання). Провідними   критеріями   визначення   поняття текст

виступають такі, як форма мовлення (за основу беруть писемну й усну або тільки писемну форму мовлення), структурно-семантична єдність елементів (за основу визначення тексту беруть не стільки форму мовлення, скільки функціональні й семантичні відношення), кількість авторів висловлювання (тільки монологічне мовлення чи монолог і діалог), наявність заголовка, найменшої реальної одиниці тексту - складного синтаксичного цілого, кількість речень у тексті тощо:

Таблиця 2

_Провідні критерії визначення тексту_

Форма мовлення усна_

__писемна_

Структурно-семантична смисл_

єдність елементів тексту структура_

16


Кількість авторів тексту

монолог

 

діалог, полілог

Заголовок

наявний

 

нульовий

Кількість речень

одне речення, період

складні синтаксичні цілі

Ототожнення тексту й дискурсу пояснюють насамперед подвійною природою тексту, за І. Гальперіним, „станом спокою й руху". Представлений послідовністю мовних одиниць, текст перебуває в стані спокою, і ознаки руху виявлені в ньому імпліцитно (приховано). Але коли текст відтворюють (читають, промовляють), він знаходиться в стані руху, і тоді імпліцитно в ньому виявляють ознаки спокою.

Аналіз різних визначень тексту дає змогу виділити такі його основні структурно-семантичні характеристики:

- текст як ланка процесу комунікації, проміжний елемент між адресантом і адресатом мовлення;

- текст як сукупність мовних одиниць нижчих структурних рівнів;

- текст як результат навчально-мовленнєвої діяльності;

- текст як спосіб пізнання дійсності, відображення мовної картини світу;

- текст як структурна й смислова єдність.

Найбільш поширене визначення тексту належить І. Гальперіну. На думку вченого, текстом є витвір мовленнєвотворчого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) й низки особливих одиниць (надфразних єдностей, або складних синтаксичних цілих), об' єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв' язку, та має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову.

У деяких джерелах указано на можливість існування не тільки писемної, але й усної форми тексту. Наприклад, текст -результат мовленнєво-мисленнєвого процесу, реалізованого автором у вигляді конкретного письмового (або усного) твору згідно з мотивами, цілями, обраною темою, задумом та ідеєю,

17який характеризується певною структурною, композиційною, логічною та стилістичною єдністю („Педагогическое речеведение").

В. Одинцов наголошує на тому, що текстом є „...певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність ".

Ґрунтовна лінгвістична характеристика тексту представлена українським енциклопедичним виданням:

Текст - (від лат. ґєхит - тканина, зв'язок, поєднання) -писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані - спільною тематичною і сюжетною здатністю. Одиницею Т. є реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня. Найменша реальна одиниця Т. -надфразна єдність, абзац.

Критерій кількості речень у тексті вимагає відповіді на запитання „ Чи може бути текстом одне речення? Якщо так, то за яких умов?" Тлумачиться це питання так: „Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення - якщо на ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу і має звичайну для надзвичайної єдності смислову і структурну автономність. У структурі Т. постійно реалізується структура абзацу з усіма властивими йому смисловими і формально-граматичними засобами зв'язку висловлень (Енциклопедія „Українська мова").

Узагальнювальне визначення тексту, подане в термінологічній енциклопедії: „текст (від лат. ґєхШт -тканина, сплетіння, поєднання) - цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури".

18

Визначення тексту з погляду комунікативної лінгвістики запропоноване Ф. Бацевичем: це „результат спілкування (інтеракції та трансакції), його структурно-мовна складова і одночасно кінцева реалізація; структура, в яку втілюється «живий» дискурс після свого завершення". У такому визначенні текст постає як проміжний компонент комунікації, одиниця дискурсу, наголошено зокрема на його результативності, комунікативності.

У лінгводидактичному словнику-довіднику, текст визначено як „ закінчений твір, що має власну внутрішню структуру, певну побудову та є продуктом монологічного або діалогічного мовлення, вираженим в усній та писемній формі".

У шкільній практиці, як зазначає В. Мельничайко, термін текст може бути застосований не тільки для позначення цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Слово текст також уживають і в нетермінологічних значеннях, зокрема „текст словникового диктанту", „текст вправи" (навіть якщо мовним матеріалом вправи є слова, словосполучення, речення, а не тексти).

Текст як цілісне утворення, єдність змісту й форми має такі ознаки:

• вияв   культури,   інтелектуальної   й  духовної діяльності людини;

• засіб впливу на свідомість і поведінку людини;

• сукупність різних мовних одиниць;

• середовище реалізації мовних одиниць;

• засіб мовленнєвої діяльності;

• результат і спосіб пізнання.

У науковій літературі текст розглядають:

1) з погляду інформації, що містить текст (текст - це інформаційна єдність);

2) з погляду психології його створення, як творчий акт автора, викликаний певною метою (текст - це продукт мовленнєвої й розумової діяльності суб'єкта);

3) з прагматичних позицій (текст - це матеріал для сприйняття, інтерпретації);

4) з погляду його структури, мовленнєвої організації, стилістики (роботи зі стилістики, синтаксису, граматики тексту, ширше - лінгвістики тексту).

19

! Текст (лат. івхіит - „тканина, сплетіння, з'єднання") - це витвір мовлення, цілісна структура, що складається з певної кількості речень. Поняття текст може бути використано не тільки на позначення цілісного літературно оформленого твору, але і його частини, достатньо самостійної з погляду мікротеми й мовного оформлення.

Текст = системність (побудова текстів за встановленими моделями) + індивідуальність (безкінечна варіативність матеріальної форми).

Текст репрезентує мовленнєву й розумову діяльність суб' єкта, яка розрахована на відповідну діяльність читача, його сприйняття. Звідси тріада: автор (творець тексту) - текст (матеріальне втілення мовленнєвої й розумової діяльності) -читач (інтерпретатор). Отже, текст є одночасно й результатом діяльності (автора) і матеріалом для діяльності (читача-інтерпретатора). У процесі пізнання смислу тексту читач інтерпретує текст за власною концептуальною картиною світу. У процесі інтерпретації допускається варіативність смислу, проте вона відносна, бо сам текст задає певні обмеження.

Будь-який текст розрахований на чиєсь сприйняття. Звідси й подвійна спрямованість тексту: на автора-творця (можливо, і колективного) і на читача, що сприймає текст.

Текст - це поєднання вербалізованого й фонового знання: у тексті лінійно упорядкована сукупність знакових одиниць різного обсягу й складності, тобто це матеріальне утворення, що складається з елементів членороздільного мовлення; однак це матеріальне утворення містить у собі щось нематеріальне, зміст (пор.: фонові знання - це знання реалій і культури, якими володіють автор і читач).

Текст як мовленнєве утворення складається з послідовно об' єднаних вербальних засобів, однак деякі значення в тексті можуть бути передані невербальними засобами, такими як: порядок слів, пунктуаційні знаки, знаки для акцентування значень - засоби виділення (курсив, розрядка), малюнки тощо. Відомо, що інформація, передана вербально й невербально, сприймається по-різному. Так, інформація, що міститься безпосередньо в текстовому повідомленні, засвоюється лише на 7 %, голосові характеристики сприяють засвоєнню 38 % інформації, наявність же візуального образу помітно підвищує

20сприйняття - до 55 %. Інформація, представлена вербально, впливає на свідомість індивіда, а використання різноманітних паралінгвальних засобів (тих, що супроводжують мовлення -гучність, темп, тембр голосу тощо) автоматично переводить сприйняття на рівень підсвідомості.

Останнім    часом    усе    більш    активним елементом текстотворення  стає  ілюстрація.   Сполучення  вербальних і невербальних   (зображальних)   засобів   передачі інформації формує креалізований текст. Учені використовують й іншу термінологію на позначення цього феномена, як-от: полікодовий текст,    семіотично    ускладнений    текст, зображально-вербальний комплекс. Узаємодіючи, вербальний та іконічний (гр. єікст  -  зображення)   компоненти  тексту забезпечують цілісність і зв' язність твору, його комунікативний ефект. Креалізовані тексти бувають: ^  з   частковою   креалізацією   (вербальні   й іконічні компоненти вступають в автосемантичні відношення: вербальна частина автономна,  зображальні елементи факультативні:   газетні,   науково-популярні, художні тексти);

> з повною креалізацією (вербальні й іконічні компоненти взаємозалежні, зображення є обов' язковим елементом тексту: рекламні тексти (плакати, оголошення), комікси, карикатури, наукові й науково-технічні тексти. Смислові зв'язки між компонентами в текстах з повною креалізацією представлені такими основними типами:

^  вербальний компонент має певне  значення,  але не характеризується     смисловою     самостійністю поза зв' язком із зображуваним компонентом; ^  вербальний    компонент    має    певне    значення і характеризується смисловою самостійністю, але не може бути правильно витлумачений поза співставленням з іконічним компонентом. ? У науковій літературі остаточно ще не розв'язане питання щодо форми вираження тексту. Але більшість учених доводять, що й усну, і писемну його форми можна вважати текстом.

21

Таблиця 3

Ознаки усного тексту

Ознаки писемного тексту

1) звукове втілення;

1) графічне втілення;

2) лінійність;

2) багатомірність;

3) обмеження часом.

3) безкінечність існування.

! Текст - найвища комунікативна одиниця. Одиницями тексту на семантико-структурному рівні є висловлювання (реалізоване речення), міжфразна єдність

(ряд виразів, об' єднаних семантично й синтаксично в єдиний фрагмент), фрагменти-блоки (об'єднання міжфразних єдностей).

На композиційному рівні виділяють одиниці якісно іншого плану - абзаци, параграфи, розділи тощо.

Одиниці семантико-структурного й композиційного рівнів перебувають у взаємозв' язку та взаємозумовленості.

2. Основні функції тексту:

1) комунікативна (засіб передачі інформації);

2) пізнавальна (текст містить відомості про предмет, особу, явище тощо);

3) впливова (текст повинен викликати у слухачів емоційне ставлення до тих чи інших явищ, упливати на естетичні почуття адресатів).

У літературі наведено й інші функції тексту, такі як: соціальна, системна, емоційна, засіб збереження й передачі інформації, відображення психічного життя індивіда, продукт певної історичної епохи, форма існування культури, відображення певних соціокультурних традицій та інші.

3. Основні категорії тексту Категоріями     тексту    називають     його обов'язкові

характеристики, ознаки, що виокремлюють текст з низки інших мовних одиниць.

Виявлення текстових категорій, засобів їх вираження відносять до останнього десятиліття ХХ ст. Найбільший внесок у розробку цієї проблеми зробили Х. Вейнрих, О. Воробйова, І. Гальперін, В. Дресслер, О. Селіванова, З. Тураєва, Р. Харвег.

22

Однак і дотепер учені не мають одностайної думки щодо кількості категорій і засобів їх вираження. Розмежовуючи текстові категорії, варто виходити з того, що текст є насамперед продуктом, породженим мовною особистістю й адресованим мовній особистості.

До основних категорій тексту належать такі:

Категорія комунікативності визначає текст як складник типових моделей комунікації з обов' язковими компонентами (адресантом, адресатом, яких об'єднує повідомлення, презентоване текстом), логіку викладу матеріалу, його композиційну структуру, спрямованість усіх мовних засобів на реалізацію задуму та вплив на реципієнта. Комунікативність як концептуальна характеристика тексту інтегрує всі інші категорії, адже бути засобом комунікації - основне призначення будь-якого тексту. Комунікативність як окрема категорія неоднозначно трактується вченими. Здебільшого її розглядають як ознаку цілісності та єдності тексту - комунікативну єдність поряд з тематичною та структурною. Комунікативна єдність зумовлена комунікативною цілеспрямованістю тексту;

Категорія інформативності полягає в доборі й передачі певного обсягу інформації із підпорядкуванням меті повідомлення. Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їх осмислення, передавання та декодування читачем. За І. Гальперіним виділяють три різновиди інформації: змістово-фактуальну (містить події, факти, процеси, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду), змістово-концептуальну (виражає індивідуальноавторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора), змістово-підтекстову (імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення). Інформативність тексту (від лат. information - повідомлення про стан справ, відомості про щось) у лінгвістиці визначають як предметно-смисловий зміст тексту - об' єкт сприйняття, зберігання й перероблення з тією чи іншою метою. Інформативність тексту представлена окремими його тематично-структурними компонентами - тобто частинами, що виконують певну     функцію:     описову,     пояснювальну, розповідну,

23ілюстративну, мотивуючу тощо. Уперше запропонував розрізняти інформацію І. Гальперін.

Змістово-фактуальна інформація - це експліцитне (зовні виражене) повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовують у прямих, предметно-логічних словникових значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом.

Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв'язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Таку інформацію можна вилучити з усього твору, вона є творчим переосмисленням названих фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені письменником у створеному ним уявному світі.

Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекстову інформацію читач сприймає на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови.

Тема тексту здебільшого пов' язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка - із змістово-концептуальною. Ідейно-тематична єдність тексту створює його смислову цілісність.

Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про оточуючий світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо. Інформативність по-різному виявляється в текстах різних стилів, жанрів, типів мовлення. Тексти наукового стилю завжди розраховані на певне коло читачів, які мають достатній рівень підготовки до сприйняття відповідного матеріалу. Інформація про світ, відтворена в художньому мовленні, пов' язана з індивідуальним досвідом, психологічними особливостями учасників спілкування. У сучасній науці читання або слухання художнього тексту визначається як комунікативний акт між автором і читачем за допомогою тексту. Розглядаючи текст з таких позицій, сприймаємо автора (письменника) як суб' єкта, що говорить з

24читачем писаним словом. Сам письменник постає суб' єктом творчості, а комунікативні рівні тексту розглядають як засоби донесення авторського задуму до читачів.

Категорія зв'язності (когерентність - смислова зв' язність, когезія - структурна зв' язність) як основний текстостворювальний чинник формує семантику висловлювання (виділяють зв'язність радіального, лінійного (або послідовного, ланцюжкового) та паралельного типів).

Зв' язність тексту виявляється через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту. Це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв'язністю розуміють узаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях - лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Текстова семантика - це семантика відношень. Когезія, за визначенням І. Гальперіна, становить внутрішньотекстові зв' язки, що реалізується за рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв'язку). Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того..., він пригадав.., у нього виникла думка... тощо).

Здебільшого в науковій літературі виділяють два основних типи зв'язності тексту: 1) зв'язність радіального типу (зв' язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв'язані не безпосередньо одна з одною, а тільки „пучкоподібно" з темою всього тексту (словники, питальники тощо); 2) зв'язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв' язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І. Ковалик). Поряд з послідовним способом зв' язку виділяють ще й паралельний. Суть його в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність виявляється у структурній подібності певних елементів тексту. Паралельний спосіб поєднання речень властивий часто емоційно наснаженому тексту. У методичній практиці оперують поняттями послідовний (ланцюжковий) і паралельний способи зв' язку, контактний і дискантний види зв' язку, що виникають між реченнями та складними синтаксичними цілими.

Послідовний зв' язок спостерігаємо тоді, коли певний елемент   попереднього   речення   стає   вихідним   пунктом у

25наступному і вимагає подальшого розгортання думки. Паралельний зв' язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність, як правило, знаходить формальний вияв у структурній подібності, передбачає повторювання сполучників, сполучних слів, прислівників, займенників тощо. Речення здебільшого мають однакову будову (синтаксичний паралелізм). Особливої експресії досягає висловлювання, коли синтаксичний паралелізм поєднано з анафорою - лексичним повтором:

Лінгвістичні засоби та механізми, що забезпечують зв' язність тексту, різноманітні: лексичні повтори, номінативні ланцюжки для називання того самого денотата, перифрази, синоніми, антоніми, пароніми, спільнокореневі слова, дейктичні засоби зв'язку, еліптичні конструкції тощо. Для позначення особливих засобів зв'язку, що забезпечують континуум (логічну послідовність), узаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій тощо, у науковій літературі вживають термін когезія.

Категорія цілісності дозволяє відчути текст у його ідіоматичності, відійти від уявлення про нього як про механічну суму компонентів (Л. Синельникова); зовнішніми ознаками цілісності тексту є обмеженість його початком і кінцівкою; поняття цілісності тексту приводить до його змістової й комунікативної організації (тоді як поняття зв' язності приводить до форми, структурної організації). Існує жартівлива характеристика цієї категорії, згідно з якою цілісним є висловлювання, „після якого ми можемо перервати свого співрозмовника і при цьому не здатися йому неввічливим" (Паардекопер). Цілісність визначають як функціонально-комунікативну співвіднесеність тексту з одним об'єктом. Передати цілісність є головним завданням комунікації, всупереч наявним у тексті розчленованості й деталізації. Цілісність постає певним інваріантом змісту, виражається вона за допомогою мовного коду, позамовних засобів спілкування. Цілісність може бути реалізована в синонімічних один до одного текстах, зокрема в первинному тексті - конспекті або рефераті первинного тексту - анотації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Похожие статьи

київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник