київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 

Категорія членованості тексту виявляється в його здатності бути поділеним на певні смислові, структурні частини

26

- складні синтаксичні цілі, розділи, підрозділи, у яких передаються вужчі, порівняно з цілим текстом, думки;

Категорія завершеності - це функція задуму, що покладений в основу твору й розгортається в низці повідомлень, описів, роздумів, розповідей та інших форм комунікативного процесу. Категорія завершеності проводить межу розгортання тексту, можливість незакінченості твору відповідає авторському задуму і згідно з цим декодується читачем: у незакінченості часом криється глибинний смисл, навіть певний концепт твору; руйнування подальших намірів автора щодо закінчення твору світоглядно забезпечене.

Категорії тексту мають бути загальнотекстовими чи загальними та обов' язковими для всіх типів текстів і для кожного конкретного типу тексту зокрема.

! Текстові категорії накладаються одна на одну, що зумовлює виникнення певного єдиного утворення, яке якісно відрізняється від суми складників.

4. Закони текстотворення

Текст як цілісне утворення організований за певними законами. Урахування законів текстотворення допомагає будувати методику роботи з текстом, зокрема під час аналізу й створення тексту.

Закони текстотворення - це закони прагматичних, семантичних і комунікативних процесів, що організовують мовний матеріал для створення цілісного утворення - тексту. Ці закони керують текстотворенням на глибинному рівні або переходом з глибинного рівня на поверховий.

Так, закон інкорпорування (лат. іпеогрогаґіо -вміщення, включення до свого складу) - провідний універсальний закон глибинного рівня тексту, який полягає в тому, що кожне наступне речення вміщує попереднє як особливий компонент. Цей закон викликає актуальне (комунікативне) членування речення - поділ на дві частини: тему (предмет мовлення) і рему (інформацію про предмет мовлення).

Приклад: Люди сиділи в залі. Там вони дивилися виставу. Перше речення позначимо як 81 = Иг1. (1 - тема, г - рема). Друге речення тоді можна позначити як 82 = і2г2 = (Иг1) г2. Друге

27речення містить зміст попереднього: Там (у залі) вони (люди, що сиділи) дивилися виставу.

Закон контамінації (лат. соШатіпаНо - змішування) -охоплює процеси переходу з глибинного рівня тексту на поверховий, регулює взаємне пристосування форм речень, що розташовані в тексті одне за одним. Необхідність такого пристосування спричинена законом інкорпорування. Контамінація може сприяти уникненню повторів, ліквідації зайвих суб'єктів (хто діє) або предикатів (інформація про дію). У наведеному вище прикладі іменник люди з першого речення відтворено в другому за допомогою займенника вони. У прикладі Дівчина співала. Спів її був чарівний форма вираження дії у першому реченні (дієслово) перетворилася в другому реченні в іменникову форму - співала - спів.

Обидва закони діють у взаємозв'язку та зумовлені один одним.

5. Класифікація текстів

Існує строката класифікація текстів залежно від покладених в її основу критеріїв. Так, за Ф. Бацевичем, визначають соціологічний, психолінгвістичний, власне комунікативний, функціонально-прагматичний критерії класифікації текстів.

За соціологічним критерієм виділяють відповідно до форми вираження тексти усні та писемні. Останнім часом поряд з усними та писемними тексами називають також нелінійні -гіпертексти, що мають своєрідну візуальну форму, у яку закладений фактичний матеріал і можливість майже безпосереднього спілкування, багата параграфеміка, символічні позначення, прихована пластична структура, абстрактні поняття й почуттєві образи (Н. Семчинська). Гіпертекст визначають як: 1) особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує прямий доступ до інформації на підставі логічного зв' язку між її блоками; 2) систему представлення текстової інформації у вигляді мережі пов'язаних між собою текстових та інших файлів, яка застосовує нелінійний, асоціативно-фрагментарний і сітковий принцип репрезентації інформації. Соціологічний критерій допомагає також виділити функціонально-жанрові різновиди текстів, як-от: побутово-розмовні, офіційні, художньо-белетристичні. За функціональним

28виявом тексти поділяються на інформаційні, емотивні, фатичні, поетичні, метамовні.

У межах психологічного критерію здійснено класифікацію текстів за мірою спонтанності - спонтанні та підготовлені; за мірою алгоритмізованості/евристичності -фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (вітання, прощання, подяка тощо) та нефіксовані тексти.

Власне комунікативний критерій виокремлює тексти, націлені на процес (розповіді, традиційні мемуари тощо), і тексти, націлені на результат (наукові тексти, ділові листи тощо).

Залежно від комунікативної мети є тексти-розповіді, описи й міркування (роздуми). У тексті-розповіді йдеться про пов' язані між собою події; у тексті-описі подається словесне зображення предмета, особи, явища, процесу, місцевості. Міркуванням (роздумом) називають такий текст, у якому щось доводиться, стверджується чи заперечується.

Функціонально-прагматичний критерій ураховує суб' єктивну міжособистісну модальність, сприяє виділенню нормативних, аксіологічних (оцінних), описових текстів.

У лінгводидактиці (науці про загальні теоретичні засади навчання мови) є поділ текстів за характером авторства: первинні (оригінальні), вторинні (створені на основі первинних, наприклад, конспекти, шкільні перекази) і первинно-вторинні (огляди літератури, реферати проблемного типу, шкільні твори); за способом передачі фабули: неперевно-фабульні та перервно-фабульні.

Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів за ціннісним спрямуванням - прецедентним (Ю. Караулов) і патогенним. Прецедентний - це текст, основними ознаками якого є особлива значущість для окремих особистостей і для значної кількості осіб, а також багаторазове звернення до нього в дискурсі цих особистостей; це так званий хрестоматійний текст, який відомий усім мовцям. Патогенний текст - це текст, що негативно впливає на свідомість та поведінку адресата. До патогенних відносять тексти, що загрожують суспільній моралі, націлені на підрив національних та державних інтересів, які мають шкідливий психологічний вплив і т. п.

29

Таблиця 4

Критерії класифікації

Тип тексту

Форми вираження

Усний Письмовий

Нелінійний (гіпертекст)

Характер відображення дійсності

Художній Нехудожній

Комунікативна мета

Розповідь Опис

Роздум (міркування)

Таблиця 5

Критерій

Тип тексту

форма втілення тексту

усні й писемні з їхньою специфікою організації текстового матеріалу

типи функціонально-жанрових різновидів мовлення

тексти побутово-розмовного спілкування, офіційного спілкування, публіцистичні, наукові, художньо-белетристичні тексти

функціональний вияв

тексти інформаційні, емотивні, фатичні, поетичні, метамовні

Таблиця 6

Критерій

Тип тексту

спонтанності

спонтанні та підготовлені

евристичності алгоритмізованості

фіксовані, напівфіксовані, нефіксовані

експліцитності імпліцитності щодо втілення задуму

крайніми виявами є тексти державних угод з однозначною експлікацію задуму і поетичні тексти, де однозначність експлікації творчого задуму відсутня

За комунікативним напрямом тексти поділяються на дві групи:

1) тексти, націлені на процес;

2) тексти, націлені на результат.

Отже, текст - явище багатогранне й різнопланове. Не існує єдиного розуміння й визначення цього феномена. Текст - це мовленнєво-розумовий продукт, який перший раз народжується

30в момент його творення автором і може переживати наступні народження при сприйнятті його реципієнтом. Текст - явище не тільки лінгвістичне, а й екстралінгвістичне. Він не розглядається у межах лише мовознавчої науки. Текст - це структурна єдність, у якій все взаємопов'язане.

6. Текст і дискурс

Розуміння поняття текст тісно пов'язане з розумінням поняття дискурс. У науковій літературі ці поняття зіставляють, протиставляють, а інколи й ототожнюють. Тому текст будемо розглядати як місце функціонування мовних одиниць усіх рівнів, результат мовленнєвої діяльності людини, а дискурс - як процес, комунікативне явище, що відбувається в певному часі та просторі. Текст - явище багатогранне і різнопланове. Не існує єдиного розуміння і визначення цього феномена. Текст - це мовленнєво-розумовий продукт, який перший раз народжується в момент його творення автором і може переживати наступні народження при сприйнятті його реципієнтом. Текст - явище не тільки лінгвістичне, а й екстралінгвістичне. Його не розглядають в рамках лише мовознавчої науки. Текст - це структурна єдність, у якій все взаємопов'язане.

Текст уважають основною одиницею дискурсу (дискурс -сукупність текстів, породжених у процесі комунікації).

Дискурс - багатозначний термін, що з'явився в гуманітарних науках 60 - 70-х рр. ХХ ст. Як поняття цей термін первинно використовували для позначення творів усного мовлення, а також ширше для позначення поняття мовлення. Нині дискурс як і поняття текст використовують для позначення творів писемного та усного мовлення - усього того, що висловлено. І хоча термін дискурс широко вживаний, він є маловизначеним. Його ввів у вжиток для позначення мовленнєвої комунікації Ю. Габермас, який запропонував раціональний розгляд цінностей, норм і правил соціального життя.

Наприкінці 70-х - початку 80-х років ХХ ст. намітилась тенденція до розмежування понять текст і дискурс, що зумовлено поступовою диференціацією цих понять: текст (лінгвістика тексту) і дискурс (дискурсологія). Під тестом розуміють переважно абстрактну, формальну конструкцію, під

31дискурсом - різні види її актуалізації, які розглядають з погляду ментальних процесів та у зв'язку з екстралінгвістичними чинниками (знаннями про світ, настановами, метою адресата, потрібними для розуміння тексту).

Лінгвістичний статус дискурсу певний час викликав сумнів. Практика текстологічних досліджень свідчить, що поняття текст і дискурс близькі за типами текстів, однак їм властива також індивідуальна своєрідність. Дискурс - це не лише логічно скомпонований і прагматично орієнтований текст, а й одночасно усний чи писемний текст з конкретною когнітивною, антропологічно зумовленою семантикою.

Узагальнюючи досвід аналізу дискурсу, Д. Шифрін виокремлює три підходи до визначення цього поняття: по-перше, дискурс з лінгвістичних позицій - твір, що переважає за обсягом речення; по-друге, дискурс з функціонального погляду -будь-яке використання мови; по-третє, дискурс з погляду взаємодії форми і функції - сукупність функціонально організованих, контекстуалізованих одиниць використання мови.

Термін дискурс використовують різні гуманітарні науки в дослідженнях комунікативних процесів, зокрема філософія, логіка, риторика, соціологія, психолінгвістика, соціолінгвістика, семіотика, лінгвістика тексту, семасіологія, прагматика, етнологія тощо. Кожна наука, маючи свій предмет дослідження й притаманні їй методи, акцентує увагу на різних особливостях дискурсу, що зумовлює полісемію цього терміна. Неоднозначність трактування поняття зумовлена багатьма чинниками, зокрема різними шляхами його появи в науковому обігу різних країн, існуванням інших термінів на позначення певних понять, що ототожнюють з дискурсом (стилі, жанри, форми тощо). Дослідники визначають дискурс відповідно до розуміння його концепції - філософської, лінгвістичної, літературознавчої, історичної тощо. Прийнято вважати дискурс міждисциплінарним поняттям, що входить до основних термінів багатьох наук.

У науковій літературі зустрічаємо широке й вузьке тлумачення поняття дискурс. Відповідно до цього найчастіше ключовими словами у визначеннях є: текст, зв'язний текст, зв'язне мовлення, висловлювання, послідовність висловлювань,

32сукупність мовленнєво-мисленнєвих дій, промова, мовлення, когнітивний процес, явище, форма мовленнєвого спілкування, спілкування, комунікативна подія, тип комунікативної діяльності, фрагмент дійсності, комунікативно-прагматичний зразок мовленнєвої поведінки, одиниці, форми мовлення, інтеракції, стилі (підстилі) мовлення. Використовують й образні вислови, як-от: текст (мовлення), занурений(е) у життя (Н. Арутюнова), об 'єднувальне начало процесу комунікації, екстравертивна фігура комунікації (Ю. Прохоров), життя тексту в нашій свідомості (К. Серажим), накладання інформації тексту і знань людини на ментально-чуттєве інформаційне поле індивідуального «я» (Т.ван Дейк, І. Штерн), мова в мові (П. Серіо, Ю. Степанов).

Отже, дискурс у вузькому розумінні є виявом мовленнєвої діяльності в побутовому мовленні та є обміном репліками без особливого мовленнєвого задуму. Дискурс у широкому розумінні трактують як вияв мовленнєво-діяльнісних можливостей мовної особистості, як систему комунікації.

Полісемічністю терміна дискурс пояснюють його різноманітні визначення в лексикографічних виданнях. Так, у тлумачних словниках зустрічаємо такі визначення:

Дискурс (фр. с^соиге - промова, виступ) - 1) зв'язне мовлення в конкретних соціокультурних, психологічних умовах. Дискурс відбиває ситуацію безпосередньої мовної діяльності з урахуванням форм спілкування, поведінки, міміки, жестів мовця; 2) текст разом з умовами його творення, сприймання, динамічний контекст культури, у якому здійснюється прочитання тексту та його вплив на свідомість читача (КТСЛТ)

В іншому лексикографічному виданні дискурс - це „... зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними — прагматичними, соціокультурними, психологічними й ін. чинниками; текст, узятий у процесуальному (подієвому) аспекті; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах)" (Н. Арутюнова). Такі визначення підкреслюють зв' язок вербальних і невербальних чинників у функціонуванні дискурсу.

Педагогічний словник-довідник пропонує визначення цього поняття з позицій мовленнєвознавства: дискурс (лат.

33с^сигешп) - найважливіший складник мовленнєвої події, мовленнєвий і невербальний обмін, що протікає в мовленнєвій ситуації. Цей процес багаторівневий, він містить: 1) вербальну поведінку; 2) акустичну поведінку (гучність, висота, темп, паузи, ритм, тембр); 3) кінесичну поведінку (жести, міміка, поза); 4) просторову поведінку (знакове використання простору).

Тлумачення дискурсу як тексту в його вузько лінгвістичному й одночасно позамовному розумінні та як методику й напрямок у мовознавстві зустрічаємо в роботах А. Зеленька. Дискурс як напрямок зі своїм методом у зарубіжному мовознавстві, на думку вченого, завдячує своїм виникненням лінгвістам П. Серіо, Ю. Степанову, В. Дем'янкову.

Найбільш ґрунтовно проаналізувала визначення дискурсу О. Селіванова у термінологічній енциклопедії. Систематизувавши різні тлумачення, дослідниця пояснює походження слова з латини і подає такі значення поняття дискурс: від фр. с^ссшге - мовлення, у лат. с^сшгеш - блукати, розгалуження, розростання, коловорот: 1) зв' язний текст у контексті численних супровідних фонових чинників -онтологічних, соціокультурних, психологічних тощо; текст, занурений у життя; 2) замкнена цілісна комунікативна ситуація (подія), складниками якої є комуніканти й текст як знаковий посередник, зумовлена різними чинниками, що опосередковують спілкування й розуміння (соціальними, культурними, етнічними і т. ін.); 3) стиль, підмова мовного спілкування; 4) зразок мовної поведінки в певній соціальній сфері, що має певний набір змінних.

Термін дискурс в енциклопедії „Кругосвет" пояснено через французьке й англійське сНисвши, латинське сіізсигзш -біганина туди-сюди, рух, кругообіг; бесіда, розмова та визначається як мовлення, процес мовленнєвої діяльності спосіб говоріння.

Отже, дискурс як наукове поняття досліджується багатьма гуманітарними науками в різних аспектах, відповідно до тієї чи іншої концепції - філософської, лінгвістичної, літературознавчої та ін.

У науковій літературі поняття текст, залежно від поглядів на нього, співвідносять то з поняттям висловлювання, то з поняттям дискурс. Висловлювання - це послідовність фраз, що

34містяться між двома зупинками в комунікації, тому погляд на текст з позиції його структурування в мові визначає цей текст як висловлення. Дискурс як висловлювання, що розглядають з погляду дискурсного механізму керування ним, дає підстави для лінгвістичного дослідження умов творення тексту й визначається як дискурс.

Дискурс не є текстом, але існує за допомогою тексту й у процесі функціонування тексту, що розглядається як мовний (комунікативний) акт, комплекс висловлювань, результат мовлення.

Текст може дорівнювати дискурсу, якщо розглядати його як результат діяльності, висловлювання в процесі сприймання мовлення. Дискурс ототожнюємо з текстом як висловлюванням у ситуації створення мовлення.

Важливим для лінгвістики тексту є розмежування дискурсу щодо комунікативної сфери його функціонуванняпозицій соціолінгвістики) - поділ дискурсу на особистісно орієнтований і статусно орієнтований (інституційний, ритуалізований) дискурс.

Особистісно орієнтований дискурс передбачає врахування сукупності особливостей характеру й поведінки комунікантів, їх внутрішнього світу. Цей дискурс реалізується в умовах відносно вільного вибору засобів реалізації комунікативного наміру, головним критерієм такого вибору є спрямованість стратегій і тактик мовців на реалізацію завдань неофіційного спікування. Інституційний дискурс використовує певну систему професійно орієнтованих знаків, має власну підмову. Це дає підстави вважати його професійним дискурсом і вирізняти дискурси педагогічний, юридичний, науковий, театральний, медичний, рекламний, релігійний, спортивний, військовий тощо. Кожен дискурс має свої стереотипні структури - фрейми, що репрезентують у пам'яті людини шаблонні ситуації, допомагають ідентифікувати нові ситуації, забезпечують інформацією про послідовність дій (динамічні фрейми), описують стан (статичні фрейми). Динамічні фрейми існують у вигляді сценаріїв або планів.

Статичні фрейми дискурсу описують стан відповідно до дієслівних та іменних структур (поверхнево-синтаксичні), репрезентують ситуацію на рівні тлумачень слів (поверхнево-

35семантичні), описують конкретні ситуації (тематичні), репрезентують типи та класи ситуацій (узагальнювальні).

Виділяють вроджені фрейми, що „природно й неминуче виникають у процесі когнітивного розвитку кожної людини", і фрейми, що засвоюються з досвідом, у процесі навчання під час різних видів навчальної діяльності - у педагогічному дискурсі (на уроці, лекції, під час бесіди тощо).

Сценарії в дискурсі описують типові ситуації комунікативного процесу: назва ситуації, ролі учасників спілкування, причини виникнення певної ситуації, перелік сцен, у кожній сцені набір елементарних дій.

Плани - це засоби, за допомогою яких установлюють причиново-наслідкові зв'язки між сценаріями. У планах описано стандартну послідовність дій учасників спілкування в конкретних ситуаціях, план містить сцени і сценарії, що допомагають реалізувати мету спілкування.

Отже, дискурс - це одночасно процес мовної діяльності та її результат (текст). У процесі дослідження дискурсу як результату він постає сукупністю текстів, які створені процесами комунікації, а під час аналізу дискурсу як процесу його розглядають як вербалізовану діяльність мовомислення.

Відмінності між текстом і дискурсом, визначені Ф. Бацевичем:

• Текст - ніби „застиглий" дискурс; це дискурс, який зупинили, вилучивши з нього живі обставини, учасників спілкування з їх психологічними, психічними, соціальними особливостями, часом, місцем, обставинами спілкування тощо.

• У тексті, на відміну від дискурсу, не виявляються паралінгвальні засоби.

• Текст - одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс -комунікативного. Поняття текст і дискурс можна розглядати як відповідники понять речення й висловлювання. Висловлювання об' єднує саме речення й соціальний контекст його використання.

• Текст - одиниця лінгвальна, дискурс -соціолінгвальна, інтерактивна.

36

1. Опрацюйте рекомендовану літературу. Підготуйтесь до висвітлення контрольних питань.

2. Проаналізуйте й порівняйте визначення тексту, подані в різних лексикографічних джерелах. Зверніть увагу на повноту ознак, своєрідність знайдених дефініцій.

3. Прочитайте висловлюванню!. Чи можна вважати таку тематичну добірку речень текстом? Обґрунтуйте свою думку.

1. Друг - це людина, яка знає про вас все - і все одно любить вас (Дж. Аулер). 2. Дружба - це коли можна раптово приїхати до людини й поселитися в неї (Д. Самойлов). 3. Безкорислива дружба можлива тільки між людьми з однаковим прибутком (П. Гетті). 4. Чим багатші твої друзі, тим дорожче це тобі обходиться (Е. Марбурі). 5. Друзі допомагають нам жити і заважають працювати (Т. Котарбинський). 6. Ніколи не робіть висновок про людину за її друзями: в Іуди вони були бездоганні (П. Валері).

4. Які тексти називаються креалізованими? Де вони застосовуються? Доберіть приклади текстів з повною і з частковою креалізацією.

5. Простежте, яким чином реалізовано категорії тексту в поданих прикладах:

I. Ділові листи - надзвичайно поширений, практичний спосіб комунікації. З погляду етикету вони значно менші, ніж телефонні дзвінки, втручаються у розпорядок дня працюючого.

Як правило, ділові листи пишуться на бланках організації / компанії, для яких варто вибирати папір найвищої якості, яку дозволяє бюджет установи. Не варто використовувати офіційні бланки для персональних листів, у такий спосіб ви можете внести непорозуміння, що буде виявом непрофесіоналізму.

Більшість ділових листів пишуться з наміром спонукати адресата на певну відповідь. Виходячи з цього, намагайтеся, щоб написане вами було ефективним, чітким, наполегливим, але при цьому звучало доброзичливо й ні в якому разі не містило помилок (Н. Тимошенко).

II. Клімат України досить суворий, і теплий одяг нашому населенню завжди був потрібний не менше як на шість, а то й на

37сім місяців у році. Ось чому в Україні хутро завжди було найулюбленішим матеріалом для виготовлення верхнього теплого одягу як для чоловіків, так і для жінок. Колись наші предки вживали для одягу хутро з диких та свійських тварин. Із свійських найбільше використовувались вівці, а з диких -ведмеді, лисиці та вовки, а на узгір'ї Карпатських гір - олені.

На оздобу теплого верхнього одягу завжди використовувались хутра дрібних диких тварин, як ось: куниць, соболів, горностаїв, бобрів та білок.

Зі старих літературних пам'яток відомо, що вже в IX-XII століттях слов'янські племена платили данину князям куничим і білячим хутром (О. Воропай).

6. Визначте, які різновиди інформації превалюють у поданих текстах. Чим це зумовлено? Установіть основні функції в кожному з поданих текстів.

I. Розрізнити значення слів, установити їх точну семантику допомагає тлумачний словник. Відбиваючи сучасні лексичні норми, словник кваліфікує слова, словоформи щодо їх уживаності, тобто вказує на застарілі, рідковживані, діалектні слова, а також на їх розмовне чи книжне стилістичне забарвлення. Проте не всі конкретні випадки слововживання, сполучуваності слів охоплює наявний у словнику матеріал. Природно, що мовна практика ставить щоразу нові питання, бо в мові постійно відбуваються лексико-семантичні й стилістичні зміни; народжуються нові значення слів та відтінки цих значень, виникають нові поняття-терміни, стають термінами загальновживані слова, змінюється співвідношення між активною й пасивною лексикою, з' являються нові усталені (фразеологізовані) сполуки, особливо в книжних стилях (З підручника).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Похожие статьи

київ 2011 - Практикум з лінгвістики тексту навчально-методичний посібник