М І Диба - Механізм державного регулювання регіональної економіки - страница 1

Страницы:
1  2 

Формування ринкової економіки. 2011. № 26

6. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.99 № 916-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 37, — Ст. 336.

7. Статистичний щорічник України за 2009 рік / Державний комітет статистики України. — К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агенство», 2010. — 567 с.

Статтю подано до редакції 18.04.11 р.

УДК 351.82:353

М. І. Диба, д-р екон. наук, проф., ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

АНОТАЦІЯ. Обґрунтовано сутність механізму регулювання регіо­нальної економіки і необхідність його удосконалення за інтегратив­ної ролі держави й оптимальних меж її регулятивного виливу на соціально-економічні процеси у регіонах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: механізм державного регулювання, регіональ­на економіка.

АННОТАЦИЯ. Обгрунтовано сущность механизма регулирования региональной экономики и необходимость его совершенствова­ния по интегративной роли государства и оптимальных границ ее регулятивного излияния на социально-экономические процессы в регионах.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: механизм государственного регулирования, региональная экономика.

ANNOTATION. Grounded nature of the mechanism of regulation of the regional economy and the need to improve on the integrative role of the state and the optimal regulatory limits its spout on the socio­economic processes in the regions.

KEY WORDS: mechanism of state regulation, regional economics

© М. І. Диба, 2011

52

Актуальність дослідження. Державне регулювання соціаль­но-економічного розвитку регіонів в Україні і донині залишаєть­ся недосконалим, непослідовним, не комплексним і не враховує належним чином загальносвітові тенденції, що не в останню чер­гу спричинено вадами наукового обґрунтування необхідності удосконалення і реформування державного механізму регулю­вання регіональної економіки трансформаційного періоду за ас­пектами коригування або зміни завдань і пріоритетів, своєчасної відмови від інструментів, що виконали своє призначення або віджили, і використання нових інструментів для реалізації зав­дань якісного розвитку.

Економіка регіонів потребує розробки й узгодження держав­них пріоритетів щодо функціонування виробництва і соціальної сфери на основі запровадження ефективних організаційно-право­вих і фінансово-економічних механізмів. Йдеться і про необхід­ність створення інституційних умов щодо стимулювання, запро­вадження заходів інноваційної й інвестиційної підтримки підпри­ємництва у регіонах як основи їх економічного розвитку, раціо­налізації відносин між суб'єктами ринку для ліквідації привілеїв і забезпечення рівних для всіх суб'єктів господарювання можли­востей, нейтралізацію і блокування монополістичних об' єднань, що спотворюють дію ринкових сил, органічне поєднання на еко-номіко-правовому рівні процесу приватизації, легітимне упоряд­кування податкового тиску на суб' єктів господарювання, відчу­ження тіньового, особливо — реприватизацію кримінального ка­піталу на користь держави.

Не менш важливими завданнями механізму державного регу­лювання розвитку регіонів слід вважати раціональну гармоніза­цію системи економічних інтересів — рушійної сили трансфор­маційних процесів, оскільки в Україні у зв' язку з недосконалістю форм і методів приватизації виникли і функціонують спотворені форми економічних інтересів: незаконна маніпуляція з власніс­тю, корупція і хабарництво, приховування одержаних прибутків тощо, які знаходять свій прояв у тіньовій економіці. Масове існу­вання цих форм інтересів пов' язане з наявністю опосередкованих форм привласнення і свідчить про низьку дієздатність держави і механізмів регулювання, неспроможність реалізувати державою своєї влади для дотримання суб' єктами загальних норм і проце­дур, які ж нею і розроблені.

Регулювання соціальних процесів як один з найважливіших пріоритетів розвитку регіонів передбачає відповідальність дер­жави за добробут своїх громадян — й інше тлумачення її статусу є безпідставним, відтак згаданий механізм повинен залучати і со­ціальне регулювання за аспектами забезпечення соціальної стабіль­ності, відшкодування руйнівних для економіки регіонів соціаль­но-економічних «провалів ринку», створювати, що принципово важливо для трансформаційної економіки, однакові справедливі «стартові умови» для громадян регіонів, забезпечувати належний рівень і якість їх життя, оскільки економічна діяльність має лише тоді сенс, коли вона націлена на розв' язання соціальних питань, що постає головним фактором формування і забезпечення «загаль­ного порядку» у суспільстві. І світовий досвід доводить, що дер­жавне регулювання економіки є суспільним специфічним меха­нізмом, який спрямовує загальний вектор соціально-економічно­го розвитку національних економік і регіональних їх рівнів для оптимізації їх функціонування.

Аналіз публікацій. Теоретичні та практичні аспекти механіз­му державного регулювання економіки й оптимальні межі такого регулятивного виливу досліджувалися західними науковцями Ф. Броделем, Дж. Гелбрейтом, Дж. Кейнсом, М. Фрідманом і віт­чизняними науковцями, зокрема, В. Геєць, В. Черняк, А. Чухно аналізували проблеми збалансованого державного регулювання економіки.

Викладення основного матеріалу. Специфіка становлення і функціонування механізму регулювання регіональної економіки в Україні обумовлена пріоритетним значенням у цьому процесі державного регулювання, що об' єктивно спричинене трансфор­мацією економічних відносин між центром і регіонами та зако­номірностями еволюції механізму регулювання.

Виокремлення регіону як об'єкта й суб'єкта процесу регулю­вання з погляду економічної науки постає закономірною тенден­цією, що обумовлена підвищенням рівня усуспільнення вироб­ництва і чинником приведення до відповідності виробництва задоволенню потреб населення регіону. Наразі регіон постає вод­ночас частиною і цілим: частина — як складова конкретної еко­номічної системи, ціле — як відносно самостійний суб'єкт гос­подарювання. Впровадження механізмів регулювання регіональ­ного розвитку та інструментарію впливу на відтворювальні про­цеси є за своїм змістом суб'єктивним втручанням в об'єктивнийхід буття, тому актуальною слід вважати пересторогу фахівців стосовно того, що державне втручання тільки тоді допомагає розвитку, якщо воно сприяє розширенню ринкових умов і роз­витку економіки.

Слід мати на увазі, що регіон покликаний забезпечувати ра­ціональне використання ресурсного потенціалу і вирішувати со­ціально-економічні проблеми населення із зменшенням залежно­сті його структурних адміністративних підрозділів від центру. Подвійний стан регіону виражається у тому, що використання його природних, матеріальних і трудових ресурсів повинно, по-перше, забезпечувати умови для кореляції нормального ходу всього суспільного відтворення; по-друге, здійснювати власне економічне відтворення як відносно відокремленої частини цілого.

Для з'ясування сутності механізму державного регулювання регіональної економіки вважаємо за необхідне змістовно уточни­ти співвідношення таких понять, як «регулювання» та «управлін­ня» економікою. Ні наукові джерела, ні спеціальні словники не містять чітких сутнісних пояснень і змістових відмінностей тер­мінів: «управління» й «регулювання», часто у літературі вони ототожнюються. Правомірно погодитися з тим, що сутнісно «ре­гулювання» тісно пов'язане з «управлінням»[1] як елементом, функ­цією організованих систем різної суспільної природи, що забез­печує збереження їх структури і сталості певної величини, що характеризує процес. Утім, змістовно й етимологічно ці поняття не тотожні, вони близькі, переходять одне в інше, однак мають самостійну сутнісну основу, змістовні параметри і напрям розвит­ку. Припустимо лише умовно ототожнювати поняття «управлін­ня» й «регулювання» із синонімічним застосуванням стосовно управління об'єктами економічної природи, хоча слід враховува­ти сутнісні відмінності цих доволі близьких за змістом термінів щодо науково-дидактичного аналізу економічних процесів. Утім, є всі підстави вважати, що поняття «управління» має більш за­гальний характер, ніж «регулювання» і включає останнє як скла­дову частину. Відтак, регулювання правомірно розглядати як част­ковий випадок управління. За такого підходу регулюванню нале­жить роль виконання частини функцій управління, що доповню­ють безпосередньо управлінські, такі, як планування, програму­вання, визначення стратегічних цілей тощо. Таке твердження правомірно поширювати як на процеси управління і регулювання взагалі, незалежно від сфери, суб'єктів чи об'єктів дії, так і на державне управління та регіональне регулювання, зокрема.

Водночас стосовно пошуку сутнісних відмінностей між по­няттями «державне регулювання економікою» й «державне управління економікою» необхідно враховувати ознаки, що від­різняють регулювання від інших видів, функцій, методів управ­ління. Якщо процес управління — це певний вплив суб'єкта (ак­тивної сторони) на об'єкт (пасивну сторону), що здійснюється з метою спрямувати його дію бажаним для суб'єкта чином, то про­цес регулювання має корегувати, підстроювати діяльність еконо­мічного об'єкту, яка спрямовується управлінням у цілому. Отже, якщо управління визначає траєкторію руху і розвитку, то регу­лювання поширюється виключно на корекцію, зміни (уточнення) заданої програмної траєкторії відповідно до тих умов, що склали­ся, додатковими вимогами або особливими державними інтере­сами.

Таким чином, ми виходимо з того, що управління включає весь комплекс функцій, що охоплюють визначення стратегічних цілей, аналіз, прогнозування, корекцію, облік, контроль діяльнос­ті. До цього переліку управлінських функцій безпосередньо сто­совно регулювання, у певному сенсі, деякі науковці правомірно відносять аналіз прогнозування, стимулювання, корекцію, конт­роль та досягнення відповідності цільової орієнтації діяльності суб'єктів господарювання генеральним цілям соціально-еконо­мічного розвитку країни, регіонів, галузей, завданням ефективно­го використання економічного потенціалу їх ресурсів і охорони довкілля.

Сутності словосполучення «державне регулювання» може відповідати його трактування як зовнішнього управління об'єк­том, що доповнює процеси внутрішнього управління і самоуправ­ління. Економічні об'єкти (наприклад, регіони) мають власні, внутрішні системи управління, однак такі системи не здатні пов­ноцінно реалізовувати весь комплекс функцій, оскільки схильні продукувати управлінські дії у власних інтересах, на шкоду ін­шим об'єктам та інтересам більш високого порядку включно із загальнодержавними. Тому самоуправління таких об'єктів допов­нюється (з боку органів відповідного апарату) зовнішнім держав­ним регулюванням. Комплексне регулювання виявляється у ви­гляді норм, правил, обмежень, які встановлюються відповідними суб'єктами — органами державного управління у формі законів, положень, інструкцій. Державне регулювання, з одного боку, до­повнює, з іншого — обмежує небажану дію ринкових механізмів, із наданням їм спрямувальних загальних засад. Це виявляє, що за допомогою регулювання держава ніби «настроює» господарський механізм відповідним чином.

Отже, правомірно визначити державне регулювання як систе­му заходів економічного, інстутиційного й адміністративно-пра­вового характеру, що здійснюються державою та громадськими організаціями з метою стабілізації і розвитку соціально-економіч­ної системи на мікро-, мезо- та макрорівнях.

В умовах ринку державне регулювання економіки постає сис­темою заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого ха­рактеру, що здійснюються правомочними державними установам з метою координації соціально-економічної системи до зміни об'єктивних умов. Теоретичні відмінності між «державним регу­люванням» і «державним управлінням» переконують, що не завж­ди можна чітко виокремити державне регулювання і відділити його від інших видів і функцій управління. Багато з них можуть бути повністю або частково віднесені до державного регулюван­ня економікою, тоді як в іншій своїй частині — це інструменти прямого управління.

Для аналізу системи державного регулювання економіки пра­вомірно більше робити акцент не конкретних інструментах, що застосовує держава, оскільки кожен з них окремо не дає уявлення про систему в цілому, і лише сукупність інструментів, згрупова­них за певними ознаками, дозволяє віднести їх до складових від­повідного механізму, тобто — механізму державного регулюван­ня регіональної економіки[2].

У вітчизняній науковій літературі поняття «механізм» тради­ційно розглядається як сукупність елементів, що ґрунтується на домінуванні одного центрального елементу у загальному для них зовнішньому середовищі і утворює таким чином цілісну систему. Отже, механізм державного регулювання регіональної економіки слід розглядати як певного роду «машину», систему суб'єктів, ін­ститутів й інституцій, призначених для перетворення дій одногочи декількох суб'єктів на необхідні дії інших. Такий механізм «запускає» у дію держава як учасник економічного регулятивно­го процесу. З іншого боку, механізм державного регулювання ре­гіональної економіки може бути представлений системою захо­дів, що мають певну спрямованість відносно перманентно зміню­ваних умов господарювання. У загальному розумінні згаданий механізм постає як спосіб організації економічних відносин, який застосовується державою з метою забезпечення сприятливих умов для економічного та соціального розвитку країни. Це ви­пливає з визначення взагалі сутності механізму державного регу­лювання регіональної економіки як явища, що має системоутво-рювальний характер і постає комплексом заходів регуляторного впливу, який застосовується державою щодо різних сфер полі­тичного, економічного й соціального життя країни для створення сприятливих умов для її економічного та соціального розвитку. Таким чином, процес державного регулювання покликаний зна­ходити спільний вектор різноспрямованих інтересів, тенденцій роз­витку всіх економічних суб'єктів національної економіки включ­но із регіонами.

Відтак механізм державного регулювання регіональної еко­номіки — це процес узгодження і включення такої економіки у систему поточних і стратегічних інтересів національної еко­номіки з постійним нарощуванням виробничого, науково-тех­нологічного, інвестиційно-інноваційного потенціалу. В цьому полягає його сутність. Для обґрунтування основ механізму державного регулювання регіональних економічних процесів, стратегії і тактики його реалізації важливо виявити його сутні-сні складові та найважливіші тенденції реалізації з урахування національної специфіки. Для цього необхідно визначити як внутрішні, так і зовнішні фактори, що детермінують процеси ефективного «включення» (входження) регіональної економіки у національну із подальшою інтеграцією останньої у світове господарство, оскільки саме на такій основі можливо розроби­ти дієвий механізм державного регулювання регіональної еко­номіки.

Визначальними факторами успішного функціонування будь-якого механізму (і тим більше механізму державного регулюван­ня) є встановлення цілей і рівноважності соціально-економічного розвитку. Саме ці два головні чинники забезпечують стійкість і життєздатність будь-якої системи.

На основі аналітичної систематизації відповідної літератури, а також сучасної практики, сформулюємо такі теоретико-методич-ні складові регіонального, як і будь-якого іншого рівня регулятор­ного механізму.

Такий механізм має залучати елементи, здатні відтворювати суперечності, функції і цілеспрямованість, що змістовно за теорі­єю менеджменту характеризується такими рисами: 1) він не є аб­солютно механічним, що явно суперечить семантиці й логіці його офіційного буття, тобто назві; 2) використання окремих елемен­тів і функціональних блоків цього управлінського механізму не­достатньо відслідковується усередині його, управління ним здій­снюється на зовнішньому контурі власного цільового функціо­нування, що становить відповідну складність; 3) режим (безпе­рервність — дискретність) дії кожного елемента забезпечені «ро­ботою, що виконується», та матеріально-фінансовими ресурсами регіональної системи, тобто він (механізм) «працює» не як меха­нічний пристрій, а як процесуальна і внутрішня його функціо­нальна закономірність; 4) реакція на власні технологічні практич­но обов'язкові збої у наявних елементах відбувається, однак «ко­мандні» наслідки такої реакції не відображаються; 5) відсутність дієвих каналів зворотного зв'язку приводить такі невідображені елементи до самовідтворюваності й критерій функціональної за­організованості розмивається, тобто не виконує конституюваль-ної ролі; 6) управління, як ресурсне регулювання та інформаційне забезпечення, не запроектовано на компенсацію згаданих вище внутрішніх процесів, і тому формується в основному як управлін­ня за фактом зриву виконання передбачуваного завдання; 7) сис-темоутворювальна функція територіально-посадової та кланово-корпоративної відповідальності за кінцевий результат у регіо­нальній системі постійно суперечить функції відповідальності за зрив. Відтак, блоки в управлінському механізмі починають фор­муватись із розрахунком не на отримання результату, а на управ­ління розподілом «теплих» місць або перерозподіл відповідних такому режиму повноважень.

Таким чином, системний «збій» механізму регіонального ре­гулювання формується і триває, із позиції центру й регіону, як конфлікт цілей і засобів управлінської діяльності, тобто цілей на­ціональних (державних) і регіональних.

Теоретико-методологічною щодо конкретної управлінської практики метою є взірець бажаного майбутнього, тобто майбут­нього стану об'єкта, яким управляють, майбутнього процесу від­повідно до пошукових параметрів бажаного результату. На тако­му концептуальному підході ще у 90-х роках ХХ ст. наполягали окремі зарубіжні автори, зокрема, С. Геллерман, У. Оучі [4].

За розглянутим вище аналітичним аспектом цілей управлінсь­кого механізму взагалі правомірно відмітити, що на практиці можливі різні варіанти поєднання загальнодержавних і регіональ­них цілей, які схематично зображені нижче (де Мд — мета дер­жави, Мр — мета регіону):

а) Мд]Мр) перехрещується;

б) д, р] — практично співпадають;

в) (М^М^ — не перетинаються, але рівновеликі;

г) ^д^^р^ — різновеликі;

д) f Мд ірізновеликі, але які співпадають, \\Мру     як ціле і часткове.

Навіть за формальною логікою зрозуміло, що найбільш конс­труктивними у співвідношенні державних і регіональних цілей постають схеми: «а»; «б»; і особливо — схема «д». Водночас співвідношення можуть бути визначені і детерміновані за техно­логічно обумовленою взаємозалежністю, коли загальнодержавна мета реалізується через систему цілей регіону. Схематично це має такий вигляд: (М^^-(Мр [2, с. 35].

У цьому можна вбачати прояв стратегічного характеру поєд­нання мети держави і регіону. Таке поєднання може бути забез­печене на основі врахування принципу відносних і абсолютних регіональних переваг, що ми вважаємо аксіоматичним. Із наведе­ного постулату правомірно випливає наступне логічне тверджен­ня: реальність розбіжності цілей регіону і центру проявляється як феноменогія можливої альтернативної й узгодженої реалізації, а не як методологічний контрфорс, тобто абсолютно протидіюча сила. На таке розуміння суперечностей взагалі та механізму їх розв'язання, за позицією прикладної конфліктології, вже вказу­валось у літературі.

Запропоноване нами методологічне трактування конфліктних аспектів у системі «регіон—держава» й у механізмі регіонально­го регулювання дозволяє більш конструктивно розв'язувати супе­речності, які виникають, і не впадати у крайнощі, що досить час­то притаманне нашим «державотворцям».

Цілі державного регулювання економіки, включно із регулю­ванням регіонів, нерівнозначні за значенням, масштабами впливу і наслідками. Так, з одного боку, існують стратегічні цілі: досяг­нення економічної та соціальної стабільності; забезпечення кон­курентних переваг, а також економічної безпеки; адаптації рин­кового механізму до наявної ситуації тощо. З іншого — щодо об'єктів державного регулювання варто розрізняти тактичні цілі, які завжди походять із необхідності узгодження загального (су­спільних) та особливого (індивідуальних, корпоративних, регіо­нальних) інтересів.

Ефективність державного регулювання та рівнів системи «дер­жава—регіон» зумовлюється наявністю сильної законодавчої, виконавчої і судової влади у країні.

Суб'єктів механізму державного регулювання регіонів право­мірно розподіляти за рівнями їх дій: держава, регіон, підприємст­во, домашні господарства, на кожному з яких здійснюється вплив як на нижчі, так і на вищі рівні.

Державний рівень наділений можливостями, що дозволяють механізму формувати суспільні інтереси всіх суб'єктів нижчих рівнів за допомогою впливу на сприйняття суспільних інтересів як своїх власних. На рівні держави і регіону як суб'єктів меха­нізму державного регулювання дії можуть бути спрямованими як в одному, так і в різних напрямах. Це залежить не лише від захо­дів чи інструментів регулювання, але й від його об'єктів і цілей. Об'єктами регулювання у транзитивній економіці виявляються різноманітні проблеми, що виникають в економічній системі і не вирішуються за допомогою ринкових регуляторів.

Особливістю механізму державного регулювання регіональної економіки у трансформаційний період є те, що суб'єкти нижчих рівнів постають безпосередньо об'єктами маніпуляції з боку ре­гулювання на рівні держави. І це часто змушує такі об'єкти діяти у зворотному щодо їх власних інтересів напрямку. Така неправо­мочна ситуація виникає через різноспрямовану дію суб'єктів ме­ханізму регулювання економіки, які в певний момент перетвори­ли регіони на об'єкти. Відтак, метаморфоза (перетворення) регіо­нів із суб'єктів на об'єкти призводить до переважання регіональ­них інтересів і майже повної розмитості суспільних. Отже, оскіль­ки на рівні кожного регіонального суб'єкта діють і представля­ють цей рівень владні органи, на суспільному рівні вони виявля­ються майже бездіяльними або діють у зворотному напрямі, на­магаються вийти з-під контролю державного механізму регулю­вання економіки для задоволення власних місцевих, а часто й особистих економічних інтересів державних управлінців, що і породжує корупцію.

Зміст функціонування такого механізму правомірно розгляда­ти як процес виникнення і розв'язання суперечностей між усіма його суб'єктами. Реалізація змісту здійснюється формами регу­лювання. Форма надає змісту, з одного боку, — конкретності, а з іншого, — багатоманітності. Форми за аспектами змісту механіз­му державного регулювання регіональної економіки можна роз­глядати як сукупність дій органів державної влади, спрямованих на розв'язання суперечностей між суб'єктами регулювання регіо­нальної економіки.

Представники різних концепцій державного регулювання ви­знають у сучасній ринковій економіці фактично одні й ті ж про­яви суперечностей, що потребують державного втручання: соціаль­на нерівність; макроекономічна незбалансованість попиту й про­позиції; безробіття; інфляція тощо. Відмінності між концепціями можна звести до двох позицій щодо напрямів впливу: представ­ники першої (інституціоналізм і неолібералізм), вважають, що впли­вати варто на середовище, і представники другої (кейнсіанці й частково неокласики) наголошують на необхідності впливу на суб'єктів господарювання примусом або упередженням їх дій.

Серед основних форм державного регулювання регіональної економіки слід виділити: 1) комплексне планування економічно­го й соціального розвитку регіону; 2) реалізація регіональних і цільових комплексних програм; 3) формування умов, нормативів функціонування дотаційних регіонів і «регіонів-донорів»; 4) струк­турне регулювання (змінами структури економіки і відповідною інвестиційно-інноваційною політикою); 5) прогнозування розвит­ку регіональної кон'юнктури ринку; 6) бюджетно-податкове ре­гулювання (за допомогою системи державних фінансів і подат­ків); 7) цінове регулювання (регулювання рівня цін на регіональ­ному ринку товарів і послуг); 8) соціальне регулювання (соціаль­ний захист населення через адресне корегування державного ме­ханізму перерозподілу доходів); 9) регулювання прикордонної та зовнішньоекономічної діяльності регіонів; 10) адміністративне ре­гулювання на основі використання неекономічних методів впли­ву на економічне життя у регіоні.

Раціональне функціонування механізму державного регулю­вання регіональної економіки можливе лише за умови здатності економічних суб' єктів здійснювати власну ефективну економічну діяльність, що відповідає їх економічним інтересам, інтересам розвитку економіки регіону, особливо, якщо більшість підпри­ємств втратили здатність до ведення самостійних відтворюваль-них процесів, та інтересам держави. Відтак і механізм державно­го регулювання економіки регіонів у його органічній цілісності економічних та адміністративних методів управління повинен бути насамперед спрямований на зростання доходів підприємств і населення, стимулювання і прискорення процесу нагромаджен­ня вітчизняного капіталу, підвищення доступності кредитних ре­сурсів, упорядкування доступу на різні види ринків та збільшен­ня їх місткості.

У згаданому механізмі соціальне регулювання розглядається як істотна складова, специфіка якої полягає у забезпеченні соціаль­ної справедливості, стабільності і соціального прогресу й водно­час оптимального розв'язання «вічної проблеми» про співвідно­шення економічної ефективності й соціальної справедливості, що не є альтернативними, несумісними установками, оскільки біль­шість соціальних факторів: освіта, розвиток науки і культури, створення належних житлових умов, забезпечення раціональної зайнятості населення та інші, рівною мірою сприяють як зрос­танню економічної ефективності, так і утвердженню соціальної справедливості. І навпаки, скорочення видатків у розвиток люд­ського фактору, примітивна економія на соціальних витратах не лише посилюють несправедливість у розподілі благ, але й неми­нуче призводять до зниження ефективності економіки. Пасивний характер державного регулювання, зокрема й регіональної еко­номіки, як це відбувалося у 90-ті роки ХХ с. в Україні, став най­головнішим фактором всеохопної глибокої кризи.

Аналіз сучасної ситуації в економіці України виявляє, що най-оптимальнішим варіантом слід вважати створення такого механіз­му організації державного регулювання регіональної економіки, який сприяв би технологічному й інноваційному розвитку, ство­ренню умов для роботи кожного окремого громадянина, підпри­

ємства, галузі, регіону, за яких головним мотивом було б поєд­нання достатності матеріального споживання з акцентом на за­доволенні духовних потреб і гарантії економічної незалежності суб' єктів від бюрократичного апарату. У структурі ж суб' єктів механізму взаємодії регіонального регулювання необхідно виді­ляти пріоритетний елемент, що має вирішальний вплив на еко­номіку, й отже, і форма організації такого механізму повинна бу­ти мобільною і гнучкою системою, здатною змінюватися навіть під впливом незначної зміни дій суб' єктів господарювання. Раціо­налізація ж згаданого регулятивного механізму можлива на осно­ві дії у суспільстві врівноважених сил, якими є профспілки, об' єднання споживачів і жорстке чинне законодавство.

Література

1. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія / За ред. З. С. Варналія. — К. : НІСД, 2007. — 768 с.

2. Котляревський Ю. Л. 13 этюдов менеджмента. К.: Изд. дом Финансист, 2000. — 174 с.

3. Тенденції і суперечності економічного розвитку України в регіо­нальному вимірі / С. О. Біла, О. В. Шевченко, М. І. Жук, Ю. В. Макогон // Україна в 2005—2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: монографія / За заг. ред. Ю. Г. Руба­на. — К. : НІСД, 2009.

4. Handbook of Regional and Urban Economics / Ed. by P. Nijkamp. Ausferdam etc.: Norton Holland Publ. Co., 1999.

Статтю подано до редакції 26.04.11 р.

УДК 338.45

О. В. Субочев, доцент кафедри міжнародних фінансів, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М І Диба - Генезис інвестиційних теорій

М І Диба - Механізм державного регулювання регіональної економіки

М І Диба - Особливості управління фінансовою безпекою страхової компанії

М І Диба - Причини виникненя фінансових та маркетингових ризиків у діяльності підприємств

М І Диба - Структура і механізм взаємодії елементів системи регулювання