І О Кочергін - Образ маршалка повітового дворянства доби реформ олександра іі на прикладі життя і діяльності апписьменного - страница 1

Страницы:
1  2  3 

УДК 94 (477.7)

Кочергін І.О.

ОБРАЗ МАРШАЛКА ПОВІТОВОГО ДВОРЯНСТВА ДОБИ РЕФОРМ ОЛЕКСАНДРА ІІ (на прикладі життя і діяльності А.П.Письменного)

В статті на прикладі життя і діяльності маршалка дворянства Павлоградського повіту А.П. Письменного проаналізовано роль і значення посади повітового маршалка в період реформ Олександра ІІ.

Ключові слова: маршалок, дворянство, дворянське самоуправління.

В статье на примере жизнедеятельности предводителя дворян Павлоградского уезда А.П. Письменного проанализировано роль и значение должности уездного предводителя в период реформ Александра ІІ.

Ключевые слова: предводитель, дворянство, дворянское самоуправление.

The role and meaning of post the Chief of Pavlograd povit's nobility through life and activity of Chief of nobility A.P. Pismennyy is analyzed.

Keywords: marshalok, nobility, nobility self-government.

За сто років від часу виходу «Грамоты на права, вольности и преимущества благородного российского дворянства», більш відомої як «Жалувана грамота дворянству», значення посади повітового маршалка дворянства значно змінилось. Згідно із «Жалуваною грамотою дворянству», виданою у 1785 р., повітовий маршалок був наділений незначним обсягом повноважень, які свідчили, що він лише представляв інтереси дворянської корпорації на повітовому рівні. Це головування в дворянській опіці, складання списків дворян повіту та головування в дворянському повітовому зібранні [40, с. 36, 38]. За царювання Олександра І та Миколи І обсяг повноважень повітових маршалків значно зріс.

Відомий знавець історії російського дворянства С.О. Корф у своїй капітальній праці, виданій на початку ХХ ст., докладно проаналізував процес збільшення значення і ролі губернських і повітових маршалків дворянства у дореформений період [11].

На переконання С.О. Корфа, окрім представництва дворянської корпорації, маршалки, по суті, стали агентами уряду на місцях. До звичних обов'язків у 1820-1840 рр. додалося головування в повітових опікунствах дитячих притулків, участь у засіданнях приказів громадського нагляду та рекрутських комісіях, нагляд за межуванням земель, головування в комітетах щодо заходів для припинення чуми, участь у прийомі дворянським товариством постачань харчів для військ, контроль за селянською верствою та їх відносинами з поміщиками тощо [11, с. 606-621].

С.О. Корф зробив висновок, що обсяг наданих повітовим маршалкам повноважень мав в першу чергу адміністративний, а вже потім становий характер [11, с. 620]. Головною причиною розширення участі повітових маршалків у справах, які мали пряме відношення до державної служби,

С.О. Корф називав низький рівень російського чиновництва, яке не вдовольняло уряд [11, с. 612].

Автор брошури «О дворянстве в России. Современное положение вопроса» А.А. Плансон не погоджується зі своїм сучасником С.О. Корфом, вважаючи, що повітовий маршалок дворянства не ніс майже ніяких бюрократичних (чиновницьких) обов'язків [21, с. 25]. З С.О. Корфом також не погоджується сучасний американський дослідник С. Беккер, який вважає, що маршалок був в першу чергу виразником інтересів дворян, які його обрали, хоча й виконував деякі адміністративні обов'язки від імені уряду [1, с. 234].

Всі дослідники погоджуються з тим, що серйозний вплив на позиції повітового маршалка мала Селянська реформа 1861 р. А.А. Плансон наголошував, що у період реформ Олександра ІІ маршалок дворянства увійшов до багатьох установ [21 , с. 25]. Авторитетні знавці історії російського дворянства А.П. Корелін та С. Беккер вважали, що посада повітового маршалка дворянства стала однією з ключових в системі дворянського самоврядування після скасування кріпацтва [10, с. 133; 48, p. 144-145].

В даній статті розглянемо основні позиції, які характеризували роль і місце повітового маршалка в системі дворянського і державного управління (які на 1860-1880-ті роки вже стали звичними для повітових маршалків), а також земського самоврядування. За приклад візьмемо постать маршалка дворян Павлоградського повіту А.Н. Письменного, який видається нам доволі показовим, оскільки він обійняв посаду маршалка майже відразу після скасування кріпацтва і тримав її два з половиною десятиліття, тобто весь час, поки реформи Олександра ІІ втілювалися в життя.

Родоначальником катеринославського дворянського роду Письменних є старшина Війська Запорозького Іван Степанович Письменний, якому у 1777 р. Воєнна колегія надала чин поручника [39, арк. 8]. Онук Івана Степановича Андрій Петрович народився 5 січня 1823 р. в сім'ї поміщика Павлоградського повіту капітана Петра Івановича Письменного і його дружини Олександри Василівни [39, арк. 24]. Як і більшість дітей дворян Катеринославської губернії він спочатку отримав домашню освіту, а згодом був відданий до Катеринославської класичної гімназії, яку закінчив у 1840 р. із золотою медаллю [12, с. 335].

Вищу освіту А.П. Письменний отримав на юридичному факультеті Харківського університету. Найбільший відсоток катеринославських дворян, які мали вищу освіту, отримували її саме у Харківському університеті. Харків був найближчим до Катеринослава містом, в якому існував університет. Київ, в якому університет з'явився у 1834 р., не користувався серед дворян Катеринославської губернії особливою популярністю.

У 1844 р. Андрій Письменний закінчив університет зі званням кандидата права і вступив на службу до канцелярії Катеринославського дворянського депутатського зібрання у чині колезького секретаря [36, акр. 20]. Протягом наступних 16 років А.П. Письменний служив на різних чиновницьких посадах: попечитель    хлібних    запасних    магазинів    за    вибором дворянства

Павлоградського повіту, контролер Тимчасового рахункового відділення господарського Департаменту Міністерства внутрішніх справ (МВС), помічник столоначальника господарського Департаменту МВС та інші. У березні 1860 р. він остаточно звільняється зі служби, отримавши чин надвірного радника [36, арк. 27 зв.].

А.П. Письменний належав до числа тих дворян, які підтримали ідею скасування кріпацтва. Разом із маршалком Л.І. Коростовцевим він від імені дворян представляв Павлоградський повіт у Катеринославському дворянському комітеті з облаштування селянського побуту (далі Комітет) [34, с. 15]. За участь у роботі Комітету протягом більше ніж півроку (з 28.07.1858 р. по 28.02.1859 р.) А.П. Письменному по лінії МВС було оголошено імператорське благовоління [36, акр. 28 зв.]. Згодом за роботу в Комітеті і подальшій роботі з втілення положень Селянської реформи А.П. Письменний у квітні 1863 р. був відзначений срібним знаком [36, арк. 30 зв.].

Включення А.П. Письменного до Комітету видається не випадковим, адже він належав до великих землевласників, що апріорі відносило його до числа лояльних до влади дворян. Напередодні Селянської реформи він володів маєтками в селах Писарівка, Андріївка та Петрівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії загальною площею 5193,75 десятин. Йому належало 163 кріпаки [6, с. 24-25].

Про характер ставлення А.П. Письменного до реформи і селян говорять два випадки. Один - з його дворовим селянином Аваккумом Черноморцем, якому у 1863 р. він подарував садибу в с. Писарівка [4, с. 10]. Більшість дворян Катеринославської губернії відпускали своїх дворових людей на волю без землі і садиб. Можливо, цей випадок і не вповні показовий, але характеризує А.П. Письменного з позитивного боку.

Другий випадок стався у 1862 р. і був пов'язаний з мировим посередником Ю.П. Ришковим. На думку частини дворян Павлоградського повіту, серед яких виділявся М.Б. Герсеванов, молодий і недосвідчений колезький секретар Ю.П. Ришков під час виконання обов'язків мирового посередника проявив себе не з кращого боку. Відомий публіцист М.Є. Салтиков-Щедрін, який писав про цей випадок, зазначав, що з точки зору дворян «мировий посередник Р. (Ю.П. Ришков - І.К.) кудись гне, але не туди, куди хочеться павлоградським дворянам» [41, с. 506]. Ю.П. Ришков занадто лояльно ставився до селян, що, напевно, не влаштовувало колишніх поміщиків. На боці мирового посередника стояв Л.І. Коростовцев, однак у вересні 1862 р. маршалком дворян Павлоградського повіту обрали А.П. Письменного [36, арк.29 зв.]. Л.І. Коростовцев захищав мирового посередника, але з приходом нового маршалка, на першому ж мировому з'їзді, як пише М.Є. Салтиков-Щедрін, Ю.П. Ришкову «прочитали сильну нотацію, а на інший день, на приватному з'їзді дворян ще сильнішу» [41, с. 507]. Отже, дворяни вказали мировому посереднику на помилкове розуміння його обов'язків і натякнули, кому він насправді має служити. Ю.П. Ришков не став йти всупереч бажанню дворян, так само як і А.П. Письменний. На мировому з'їзді він висловився за те, щоб мирові з'їзди були справді мировими. Звертаючись до дворян, він наголосив: «В вас,шляхетні дворяни, в мене повинна бути сила і значення для дій заради спільного блага» [41, с. 508].

Цю історію в газеті «Новое время» виклав М.Б. Герсеванов, відомий своїми консервативними поглядами на Селянську реформу. Звісно, що він не міг стати на бік мирового посередника, який виконував положення Селянської реформи, котрі гостро критикував М.Б. Герсеванов. Зі свого боку А.П. Письменний, щоб догодити дворянам, які його обрали, не став йти всупереч їхнім бажанням, показавши чиї інтереси є для нього пріоритетними. Хоча ставлення А.П. Письменного до селян не було однозначним, він як великий землевласник в першу чергу виступав як захисник інтересів дворянства. Ймовірно, через таку поступливість А.П. Письменного перед дворянством через три роки у вересні 1865 р. дворяни Павлоградського повіту знову обрали його своїм маршалком [36, арк. 30зв.].

Як повітовий маршалок Андрій Петрович у травні 1865 р. очолив Тимчасову комісію з введення в дію положень «Про губернські та повітові земські установи» і головував в ній до квітня 1866 р. [36, арк. 30зв.].

Тимчасові повітові комісії були створені в усіх повітах губернії. Окрім повітового маршалка до її складу увійшли повітові справники, міські голови, по одному представнику від мирового з'їзду. Комісії були зобов'язані скласти списки виборців гласних і кандидатів у земські зібрання та відомості про сільські товариства, які необхідно було довести до відома мешканців повіту. Після складення і затвердження губернською владою списків виборців відбулися вибори гласних. Згідно із положенням «Про губернські та повітові земські установи», скликання виборчого з'їзду землевласників відносилося до компетенції повітового маршалка. Він же головував на з'їзді [22, с. 5]. Після того, як на з'їздах були обрані гласні, губернатор дозволив відкрити перші земські зібрання. У Павлоградському повіті перше земське зібрання відкрилося 22 лютого 1866 р. А.П. Письменний відкрив його, а згодом головував на ньому.

Невідомо, як проявив себе А.П. Письменний на першому земському зібранні, але в день відкриття другої чергової сесії Павлоградського земства у вересні 1867 р. він показав себе лояльним існуючому режиму та висловив підтримку заходам Олександра ІІ, пов'язаним з втіленням в життя земської реформи, а також закликав зібрання працювати разом з іншими установами губернії та повіту заради спільного блага. «Діючи твердо і неухильно, -звертався він до земців, - в межах прямих наших обов'язків, ми досягнемо єдності у відносинах з підлеглими начальствами і установами ... За умови спільних дій, які відповідають встановленому законами порядку, справи земства увінчаються успіхом» [18, с. 1]

Знову, як і випадку з мировим посередником Ю.П. Ришковим, А.П. Письменний згадав «спільне благо». Та, напевно, Андрій Петрович розумів це поняття по своєму. Під час роботи другої сесії Павлоградського земства, повітова училищна рада подала на розгляд зібрання проект, яким передбачалось розширити мережу сільських шкіл в повіті. Проект в зібранні представляв П.В. Ліпко-Парафієвський. Проектом передбачалось виділення нацю справу 7000 рублів щорічно [18, с. 184]. Зібрання з незначною перевагою голосів ухвалило цей проект, однак голова зібрання А.П. Письменний, висловлюючи співчуття і підтримку ідеї поширення «настільки необхідній потребі як заснування і утримання училищ у селищах», висловився проти надання необхідної суми. «Не приймаючи на себе відповідальності, - заявив А.П. Письменний, - як найближчий представник стану землевласників за наслідки постанови зібрання .   підтверджую .   мою незгоду» [18, с. 220, 222].

Для Павлоградського повіту виділені гроші були чималими (7000 рублів на той момент складали третину бюджету повітового земства), тому А.П. Письменний розумів, що основний тягар зі збору повинностей покладений на плечі землевласників. Отже, маршалок повітового дворянства знову ставав на захист інтересів лише одного стану населення губернії.

Ставлення земців до освіти і медичної справи може слугувати свого роду лакмусовим папірцем розуміння того як земство та його керівництво збиралися виконувати покладені на них обов'язки, адже освіта і медицина за законом належали до пріоритетних напрямків діяльності земства.

Судячи з наявних джерел, освіта і медицина в Павлоградському повіті хоча й не були забуті, але очевидно не належали до пріоритетних (див. Таб. 1). В період з 1874 р. по 1879 р. кількість шкіл збільшилась з 24 до 31. Тобто, щороку в повіті з'являлась приблизно 1 школа [15, с.50; 16, с. С.58]. За підрахунками дослідниці А.І. Лохматової, за темпами спорудження шкіл Павлоградський повіт випереджав лише Слов'яносербський [13, с.192]

Таблиця 1.

Видатки Павлоградського повітового земства

(за даними звітів управи [15, с. 4, 7-9; 16, с. 2, 4, 5, 7; 17, с. 2, 4, 6, 7])

рік

Загальні видатки бюджету, руб.

Видатки на освіту, руб.

Видатки на медицину, руб.

Видатки на утримання судово-мирових закладів, руб.

1874

44772

5000 (11,1%)

7000 (15,6%)

11912 (26,6%)

1875

50333

3500 (6,9%)

7000 (13,9%)

16526 (32,8%)

1878

59664

7300 (12,2%)

11150 (18,7%)

16000 (26,8%)

1879

60853

7600 (12,5%)

12770 (20,9%)

16134 (25,5%)

1881

69362

8920 (12,8%)

17200 (24,8%)

17000 (24,5%)

1882

87231

8920 (10,2%)

24400 (27,9%)

16773 (19,2%)

З даних, наведених у таблиці, видно, що на освіту і медицину (у 1870-х рр.) йшла незначна частка бюджету: на освіту від 7 до 13 відсотків, на медицину від 14 до 20 відсотків. Суттєве збільшення видатків на медицину (майже вдвічі) в кінці 1870-х рр. - на початку 1880-х рр. було пов'язане зі складною епідеміологічною ситуацією, яка вимагала значних коштів. Також у 1878­1879 рр. в Павлоградській земській лікарні утримувалися поранені та інваліди російсько-турецької війни 1877-1878 рр., що теж вимагало додаткового напруження бюджету земства.

Зовсім інші суми виділяли для з'їзду мирових суддів та утримання мирових дільниць (судді, пристави, в'язниці тощо). Щоправда, на початку 1880-х років, медична сфера таки стала пріоритетною і отримувала більше коштівніж повітовий мировий з'їзд. Це напряму залежало від керівництва земства. З 1866 р. по 1888 р. А.П. Письменний не лише очолював земське зібрання Павлоградського повіту, оскільки протягом всього цього часу він незмінно очолював повітове дворянство, але й головував у повітовій земській управі.

Андрій Петрович очолив Павлоградську повітову земську управу 14 березня 1866 р. [36, арк. 31зв.; 42, с. 144]. і залишався на чолі цього виконавчого органу повітового земства до самої смерті. Зазначимо, що суміщення посад голови земського зібрання і управи не було чимось винятковим. У Бахмутському повіті у 1866 р. управу очолив маршалок дворянства І.О. Карпов, а у Слов'яносербському - І.І. Гладкий [43, с. 247].

Зосередження в руках однієї людини управління земським зібранням та управою несло в собі певну загрозу в сенсі можливих зловживань. Однак

A. П. Письменний, якщо вірити начальнику Катеринославського жандармського управління, не використовував ситуацію на свою користь. У 1881 р. начальник управління подав до Департаменту поліції дані, в яких свідчив, що «павлоградський повітовий маршалок дворянства, він же голова повітової земської управи і присутствія з військової повинності, людина розумна, ділова і всіма шанована, служить головою третє триріччя (насправді п'яте - І.К.), вникає в потреби селян, з користю відвідує волосні правління і сільські школи і суворо слідкує за діями волосних старшин та писарів» [2, арк. 32].

Питання можливих зловживань ми торкнулися недаремно. У 1881 р. на ім'я начальника Катеринославського жандармського управління генерал-майора Коваленського надійшла скарга він священика з Павлоградського повіту Івана Стадницького. У скарзі він звинувачував А.П. Письменного в тому, що той разом із ріднею захопив всі найбільш важливі посади в повітовому управлінні. «В нашій провінції Павлограді, - писав священик, -утворилась для власної вигоди і на шкоду іншим пов'язана родинними зв'язками адміністративна і судова корпорація. На чолі цієї корпорації стоїть маршалок дворянства п. Письменний, він же голова земства і присутствія з військової повинності» [2, арк. 29]. До «родинної корпорації» І. Стадницький відніс члена присутствія з військової повинності П.І. Мороховця, який доводився  рідним   братом   дружині  А.П. Письменного,   мирового суддю

B. С. Коростовцева, який був одружений на доньці А.П. Письменного та судового слідчого О.О. Бутовича, одруженого на рідній сестрі дружини

A. П. Письменного. І. Стадницький робив висновок, що від такої кругової поруки «правосуддя зазнає втрат» [2, арк.29-29 зв.].

З першого погляду здається, що в повіті дійсно склалась якась «владна корпорація». Додамо, що І. Стадницький не згадав того факту, що П.І. Мороховець тривалий час виконував обов'язки члена повітової управи,

B. С. Коростовцев був кандидатом на посаду повітового маршалка і очолив павлоградське дворянство після смерті А.П. Письменного, а сам А.П. Письменний був почесним мировим суддею і очолював мировий суд.

Доповідаючи Департаменту поліції, генерал-майор Коваленський кожного з названих фігурантів скарги (окрім П.І. Мороховця) охарактеризував знайкращого боку. Натомість І. Стадницького він описав як людину з неспокійним характером, який був відомий «хабарництвом та інтригами, за що як парафіяни, так і всі посадові особи і місцеві землевласники постійно знаходяться з ним у ворожих відносинах. Маршалок Письменний переслідує священика Стадницького через скарги селян, а слідчий Бутович притягав Стадницького до відповідальності» [2, арк. 33].

Попри певну надуманість звинувачень павлоградського священика на адресу А.П. Письменного, раціональне зерно у скарзі все ж присутнє. Не можна не погодитись з автором брошури «Справочная книга для уездных предводителей дворянства», в якій він констатував, що «посада повітового маршалка дворянства стикається майже зо всіма сферами цивільного управління в повіті ... повітовий маршалок дійсно має дуже велике значення в повіті» [7, с. І].

Ось перелік посад, які А.П. Письменний обіймав протягом трохи більше ніж 20 років, причому деякі з них - одночасно. З вересня 1862 р. він повітовий маршалок дворянства. Очоливши дворянство, Андрій Петрович разом з тим став на чолі дворянської опіки, увійшов до складу опіки над дитячими притулками та опіки про в'язниці. У 1866 р. - голова земського зібрання і управи. У 1869 р. на надзвичайному Павлоградському повітовому земському зібранні А.П. Письменний обраний почесним мировим суддею і затверджений на цій посаді Урядуючим Сенатом 27.03.1869 р. [36, арк. 32 зв.]. Через місяць став головою з'їзду мирових суддів Павлоградського мирового округу [36, арк. 32 об.-33 зв.]. З 1863 р. по 1874 р. А.П. Письменний головував на 12-ти Павлоградських рекрутських присутствіях [36, арк. 35 зв.].

Надалі обов'язки маршалка зростали як снігова лавина. Згідно зі статутом «Про військову повинність» від 1.01.1874 р. маршалок дворянства очолив повітове у воїнській повинності присутствіє. Через чотири місяці виходить нове «Положення про начальні народні училища», згідно з яким повітовий маршалок став на чолі повітової училищної ради. На підставі положення Урядуючого Сенату від 27.06.1874 г. повітовий маршалок очолив повітове у селянських справах присутствіє, яке замінило собою інститут мирових посередників. Після затвердження думки Державної Ради від 14.05.1885 р. маршалок дворянства очолив повітове у питейних справах присутствіє. Нарешті, у 1886 р. повітовий маршалок став на чолі Комітету громадського здоров'я. Єдине що втратив маршалок дворянства, так це право брати участь у роботі комітетів земських повинностей і особливих присутствій у земських повинностях. У 1874 р. цей обов'язок був остаточно покладений на земства [7, с. 8, 15, 23, 29-30, 39, 51]. Не важко помітити, що повітовий маршалок дворянства на середину 1880-х років опосередковано або безпосередньо міг впливати на всі сфери життя повітової громади.

Окрім численних обов'язків, які виконував А.П. Письменний в повіті, він ще брав участь в роботі Катеринославського губернського земського зібрання. Будучи повітовим маршалком, він увійшов до числа гласних 1 губернського земського зібрання [38, акр. 123]. Як свідчать друковані матеріали губернського земства, А.П. Письменний не належав до активних земців. Більш-меншрегулярно він відвідував засідання губернського земського зібрання, але виступав мало, ще менше вносив пропозицій.

У губернському земстві Андрій Петрович був більш помітний у різного роду комісіях. У дискусіях, які точилися на сесіях земства, він рідко брав участь. На грудневій сесії 1866 р. А.П. Письменний увійшов до складу особливого комітету з питання про залізниці. Окрім нього до комітету були обрані О.М. Поль, А.М. Байков, І.Я. Нестелей та інші [23, с.122]. У листопаді 1867 р. Андрій Петрович, а також М.Б. Герсеванов, С.О. Коростовцев, О.М. Короленко увійшли до комісії, яка мала займатися питаннями охорони прав осіб і власності [24, с. 36]. У 1881 р. губернське земство серед інших (О.М. Поль, П.О. Карпов, Г.П. Алексєєв та інші) обирає Андрія Письменного до Комітету товариства заохочення народної праці [29, с. 99]. У грудні 1884 р. він був обраний членом Катеринославського товариства взаємного кредиту [31, с. 187].

А.П. Письменний часто входив до різноманітних земських комітетів і комісій, однак чи не з самого початку він регулярно обирався членом ревізійної комісії, в якій працював до 1887 р. У 1869 р., 1871 р., 1875 р., 1878 р., 1883 р., 1887 р. він неодмінно обирався до цієї найважливішої земської комісії, яка займалася перевіркою діловодства і рахівництва губернської земської управи [23, с. 3; 25, с. 3; 26, с. 2; 27, с. 4; 28, с. 14; 30, с. 487; 32, с. 7].

Звісно, що А.П. Письменний, хоча й віддавав перевагу роботі в комісії, не мовчав на засіданнях земства, однак його виступи не були розлогими. Деякі з його висловлювань можуть характеризувати його як захисника дворянських позицій в різних сферах життя. На 4-му черговому земському зібранні він приєднався до групи гласних, які виступили проти надання прав державного службовця працівникам повітових управи (секретар і бухгалтер) [25, с. 655].

Позиція дворян в питанні про те, хто має право обіймати державні посади, була чіткою. Лише представники «благородного стану» могли служити престолу. Не дворян відносили до бюрократів, які служили лише заради власної вигоди. Відомий захисник дворянських привілеїв П.О. Кашкаров назвав «чиновницьку масу» чужою та байдужою до потреб народу, яка «підірвала державний кредит, знищивши дармову діяльність родового дворянства»

[9, с. 8].

На 6-й сесії губернського земства обговорювалося ключове питання в сенсі порядку збору земського податку. Зібрання вирішувало, яким чином обкладати податками населення губернії - подушним, який платили лише податкові стани (селяни, купці) чи прибутковим для всіх станів. Врешті зібрання висловилося за обкладання податком на прибуток всіх станів. Це не влаштовувало частину дворян-землевласників, які були членами губернського земського зібрання. Голова зібрання П. Струков, дворяни Г. Алексєєв, Г. Мізко, А. Короленко, М. Курилін та А. Письменний подали особливу думку, в якій наголосили, що зміна системи обкладання податком складний процес, тому «перед все необхідно розподілити податок на податні стани ., а потім зробити вказівки на ті способи полегшення тягаря існуючих податків» [26, с. 191-192].

Дворянство переймалося не так складністю зміни системи оподаткування, хоча труднощів вистачало, оскільки необхідно було описати всю власність в губернії, як своїм власним становищем. Не звикли колишні поміщики платити податки.

Під час роботи 7-го чергового земського зібрання було піднято питання необхідності допомоги продовольством сільським громадам. Андрій Письменний з цього приводу висловився так: «Селяни, які потребують продовольства, отримують його від земства, а ті, хто має потребу в робітниках, не отримують від них допомоги» [44, с. 52]. В цій репліці помітне нарікання на ситуацію, що склалася після 1861 р., коли поміщики втратили дармову робочу силу. Колишні селяни не поспішали влаштовуватися на роботу до колишніх поміщиків, від чого останні нерідко втрачали частину врожаю, оскільки знайти вільні робочі руки навіть за високу ціну було вкрай важко.

В ще одному виступі А.П. Письменного можна помітити певну патріархальність у ставленні до селян. П.М. Миклашевський та О.М. Поль виступили із пропозицією про скасування тілесних покарань для освічених селян. На це А.П. Письменний відповів, що «не треба клопотатися про скасування тілесних покарань для освічених селян, оскільки, внаслідок своєї освіти, вони не повинні доводити себе до покарання» [44, с. 81]. Водночас А.П. Письменний виступив на захист виробників сільськогосподарської продукції, серед яких були не лише дворяни. На 12-й черговій сесії Верхньодніпровське і Олександрівське повітові земства підняли питання про встановлення фіксованої такси податку на ярмаркові місця. А.П. Письменний, як і деякі інші земці, виступив проти встановлення такси, оскільки тоді «ярмарки перетворяться на промисел і втратять своє призначення служити для продажу всіх сільських виробів» [46, с. 54]

А.П. Письменний, хоча й не часто, але намагався відстоювати в губернському земстві інтереси свого рідного повіту. На 5-й черговій сесії губернського земства А.П. Письменний включився в дискусію з приводу необхідності ремонту переправи на Самарі в Новомосковському повіті. Хоча переправа знаходилась в Новомосковському повіті, нею регулярно користувалися мешканці Павлоградського повіту, які везли свій крам до Катеринослава. Андрій Петрович повідомляв зібранню, що ще у 1864 р. він звертався до губернатора Г.О. Вавель-фон-Крігера з проханням покращити переправу [45, с. 56]. На цій же сесії А.П. Письменний підтримав прохання Павлоградського земства про необхідність найму сторожів для охорони мостів на поштових дорогах. Андрій Петрович запропонував стягувати штрафи з тих громад, на території яких ці мости руйнувалися, але зібрання клопотання не підтримало [45, с. 79, 82].

Не мовчав А.П. Письменний під час обговорення клопотання Катеринославського повітового земства щодо відшкодування податку на квартирну повинність. Він стверджував, що Павлоград теж потребує відшкодування податку не менше ніж Катеринослав, «тому що Павлоград має такі ж повинності стосовно постою військ як і Катеринослав» [45, с. 105].

Хоча А.П. Письменний не вирізнявся особливою активністю під час роботи сесій губернського земства, участь у роботі різного роду комісій свідчило про його не байдуже ставлення до земської справи. Можливо, що Андрій Петрович не належав до яскравих промовців, тому й рідко вступав в дискусію з більш досвідченими ораторами. Захист інтересів мешканців Павлоградського повіту з боку А.П. Письменного в губернському земському зібранні не був випадковим явищем. Він справді вболівав за соціально-економічне становище повіту, проте найбільшу увагу все ж приділяв становищу повітового дворянства. Натомість, дворянство шанувало і підтримувало його, щоразу обираючи повітовим маршалком.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І О Кочергін - Козацький рід коростовцевих

І О Кочергін - Громадське життя у дніпропетровському гірничому інституті у 1920-30-х роках

І О Кочергін - До питання про єдність дворянської верстви на прикладі катеринославського дворянства

І О Кочергін - Капіталістичні дворянські господарства катеринославської губернії пореформеного періоду

І О Кочергін - Образ маршалка повітового дворянства доби реформ олександра іі на прикладі життя і діяльності апписьменного