М І Диба - Структура і механізм взаємодії елементів системи регулювання - страница 1

Страницы:
1  2 

Формування ринкової економіки. 2011. № 25

Література

1. Березин И. С. Краткая история экономического развития: учеб. пособие. / И. С. Березин. — М.: Русская Деловая Литература, 1999. — 288 с.

2. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, прак­тика) / О. П. Кириленко. К.: НІОС, 2000. — 384 с.

3. Кириленко О. П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): навч. посіб. / О. П. Кириленко. — Тернопіль: Економічна думка, 2000. — 243 с.

4. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України: основи теорії та практики / В. І. Кравченко. — К.: НДФІ, 1997. — 275 с.

5. Крисоватий А. І. Податкові системи зарубіжних країн: Навчаль­ний посібник / А. І. Крисоватий. — Тернопіль: Економічна думка, 2001.

— 258 с.

6. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: навч. посіб. / Ю. В. Пасічник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 523 с.

7. Пасічник Ю. В. Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні: монографія / Ю. В. Пасічник. — Донецьк: Юго-Восток, ЛТД, 2005. — 642 с.

8. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики нало­гов: учеб. пособие / В. М. Пушкарева. М.: ИНФРА-М, 1996. — 192 с.

9. Буряченко А. Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи в Україні / А. Є. Буряченко // Фінанси України. — 2002. — № 6. — С. 139—146.

10. Rosewater V. Special Assessments: A Study in Municipal Finance / V. Rosewater // University Press of the Pacific, 2002. — 152 p.

Статтю подано до редакції 3.02.11 р.

УДК 351.82:353

М. І. Диба, докт. екон. наук, професор, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

СТРУКТУРА І МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ

АНОТАЦІЯ. Обґрунтовано використання механізму господарсько­го регулювання та взаємодією його елементів, доведено, що ри­нок, який розуміється як феномен самоорганізації співтовариства економічних агентів, є, він діє, але виступає лише одним з механі­змів регулювання економіки в цілому, а більшою мірою, можливо, і не головним механізмом.

© М. І. Диба, 2011

467

КЛЮЧОВІ СЛОВА: соціально-економічні відносини, регулювання, структура, механізм, план, модель регулювання.

АННОТАЦИЯ. Обосновано использование механизма хозяйст­венного регулирования и взаимодействием его элементов и дока­зано, что рынок, который понимается как феномен самоорганиза­ции сообщества экономических агентов, есть, он действует, но выступает лишь одним из механизмов регулирования экономики в целом, а в большей степени, возможно, и не главным механиз­мом .

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: социально-экономические отношения, регу­лирование, структура, механизм, план, модель регулирования.

ANNOTATION. The application of the mechanism of economic regulation and interaction of its elements and proved that the market, which is understood as a phenomenon of self-organizing community of economic agents is, it works, but is only one of the mechanisms regulating the economy in general, and more, may not be the principal mechanism .

KEY WORDS: socio-economic relations, management, structure, mechanism, plan, model regulation.

Постановка проблеми. Регулювання є досить складним і в той же час необхідним процесом координації, розвитку економі­чного процесу. В Україні дане питання актуалізується через ускладнення господарської діяльності, динамізм і диференціацію на різних рівнях, а також не визначеністю моделі соціально-економічного розвитку і відсутністю інструментів регулювання.

Аналіз публікацій. Регулювання в Україні носить періодич­ний, хаотичний характер та відсутність тактики в його реалізації. Така проблема є предметом наукових досліджень зарубіжних вчених, серед яких слід виділити: Е. Брю, Дж. М. Хейса, С. Мак-конела, Й. Шумпетера. Значні проблеми відображені у працях віт­чизняних науковців, таких як: Гальчинський А. С., Федосов В. М., Павлюк К., Малий І. Й. та ін.

Постановка проблеми. Обгрунтування доцільності форму­вання механізму господарського регулювання економіки України на основі пристосування його елементів відповідно до зміни еко­номічних відносин і організації взаємодії такого регулювання.

Викладення основного матеріалу. Соціально-економічні від­носини становлять глибинну сутність будь-якої економічної сис­теми, характеризують спосіб привласнення, об'єктивну спрямо­ваність (ціль) розвитку виробництва, його соціальний тип. Зміни цих відносин є найглибшою об'єктивною основою розвитку ме­ханізму регулювання. Економічні інтереси, пов' язані з потребами людей, — головна рушійна сила суспільного прогресу. З цього випливає, що будь-які форми і методи регулювання можуть дати очікуваний ефект лише в тому разі, коли вони спираються на ре­альне врахування зміни економічних інтересів і забезпечують їх вміле узгодження.

Організаційно-економічні відносини характеризують спосіб організації економічного життя та регулювання процесу відтво­рення. Вони становлять головний зміст механізму організації вза­ємодії регулювання, що включає до свого складу також соціаль­но-правові форми регулювання економічних процесів, систему мотивів господарської діяльності.

Соціально-економічні й організаційно-економічні відносини є складовими цілісної системи економічних відносин. Їх єдність полягає в тому, що вони мають специфічну природу, яка зумов­лена природно-географічними, історико-традиційними умовами того чи іншого суспільства і пануючими у ньому відносинами власності. Тому кожному елементу у розвитку економічної сис­теми властивий свій особливий, специфічний механізм взаємодії регулювання. Так, при переході від адміністративно-командної до ринкової системи господарства відбувається перетворення як у відносинах власності, так і у формуванні принципово нового механізму господарського регулювання з використанням таких форм, важелів, інструментів, що внутрішньо притаманні новому стану економічного організму.

Однорідність системи відносин привласнення є не єдиною ха­рактеристикою сутності механізму взаємодії регулювання. Важ­ливе також інше начало — суб' єктивна орієнтація, що розкриває сутність даного механізму з погляду господарських суб' єктів з властивими їм механізмами регулювання і всієї системи суспіль­них господарських інститутів, які регулюють діяльність господа­рюючих суб' єктів. У цілому такий механізм являє собою систему взаємодіючих інформаційно-вирішальних центрів, поширених на все суспільство, його центр і периферію, спроможних знімати ін­формацію з будь-якої величини і постачати її у будь-яку іншу су­спільного господарського простору, забезпечуючи тим самим по­тік інформації і поширення виражених у ній рішень по всьому суспільному господарству.

Об' єднання зусиль усіх учасників господарської діяльності створює можливість прогресивного руху, а сам хід економічного процесу стає визначеним і керованим. З' являється можливість наукового обгрунтування головних напрямів розвитку й макси­мального врахування наявності внутрішніх і зовнішніх чинників їх реалізації. Це пояснюється тим, що в процесі ускладнення гос­подарської діяльності існують явища і зв' язки, які можуть ре­гулюватися тільки на якомусь одному рівні господарства (напри­клад, демографічні зрушення, територіальний розподіл трудо­вих ресурсів, винахідницька діяльність, фахова орієнтація молоді тощо), і явища, що регулюються тільки на рівні господарства в цілому (визначення пріоритетних напрямів у впровадженні до­сягнень науково-технічного прогресу, створення умов соціально­го забезпечення непрацездатного населення, формування дохід­ної і видаткової частин бюджету, вирішення питань грошового обігу і т. п.).

У міру нагромадження спеціальних знань суспільство має можливість переходити від регулювання окремих, локальних областей економічної життєдіяльності до активнішого впливу на процеси якісного вдосконалення на макрорівні. У той же час розширюється і деталізується регулювання конкретними еконо­мічними процесами, чому сприяє ієрархічна структура системи механізму взаємодії регулювання. В результаті цілеспрямованих зусиль з' являється можливість врахування регулюючого впливу кожного елемента та їх сукупності. При цьому регулюючий ефект стає цілеспрямованішим, оперативнішим, результатив­нішим.

Механізм впливу господарського регулювання може висту­пати в такій конкретній формі, де механізм державного регу­лювання має диференційований характер. Він не підриває під­валин підприємництва, не обмежує інтереси регіону і не по­слаблює потенціал ринку. Але може працювати й інша модель, де закони ринку регулюють економічні відносини, які склада­ються стихійно і на підставі яких формуються пропорції суспіль­ного відтворення, відбувається задоволення суспільних потреб. Розподіл ресурсів може здійснюватися тільки завдяки коливан­ню цін товарів, а порівняння індивідуальних і суспільних ви­трат призводить до диференціації товаровиробників. За такої ситуації суб'єкти господарювання у своїх регулюючих впливах об' єднані в якісно іншу систему. Проте, як би не змінювавсямеханізм регулювання, його визначальними рисами залиша­ються:

• орієнтація виробництва на задоволення потреб усіх суб'єктів економіки;

• налагодження впорядкованості, взаємозв'язку на всіх рівнях господарської діяльності;

• поєднання загальнонародних цілей з ініціативою, самостій­ністю господарських ланок;

• узгодження приватних, колективних і суспільних інтересів відповідно до принципу їх соціальної фуркації.

З урахуванням згаданих рис можлива значна модифікація конкретних організаційних форм, застосування економічних ва­желів, тобто всього того, що створює специфіку взаємодії елемен­тів механізму регулювання, пов' язану з історичним етапом його формування.

Знаючи характеристику сутності механізму, можна перейти до розгляду його внутрішньої структури. Остання включає різні елементи здійснення впорядкування економічного життя. Насам­перед — це форми організації і суспільної комбінації продуктив­них сил, організаційно-економічна підсистема економічних від­носин, правові форми регулювання економічних процесів.

Структура — це внутрішня побудова норми, яка об'єктивно зумовлена потребами регулювання.

Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв' язків регулювання, що забезпечують його сталість, стабіль­ність, якісну визначеність.

Структура механізму регулювання — це система заходів роз­роблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб' єктів господарювання. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізм стимулювання, механізм само­регулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації регулювання, державні органи та інші структурні еле­менти, які здійснюють господарську діяльність.

Під час дослідження структури й особливостей функціону­вання механізму господарського регулювання важливо спиратись на традиції як західної, так і вітчизняної економічної думки. Від­повідно до них вирішальною методологічною передумовою до­слідження розвитку структури механізму регулювання є аналіз системи економічних відносин і виокремлення в її складі двохпідсистем: соціально-економічних й організаційно-економічних відносин.

У цілому механізм еволюції взаємодії господарського регулю­вання можна уявити як спосіб організації упорядкування, визна­чення взаємозв' язку і напрямів розвитку господарства. За останні десятиліття уявлення про спосіб організації регулювання неодно­разово видозмінювалося. Сьогодні можна виокремити напрями, що робили акцент на структурно-технологічних або соціально-економічних аспектах; напрями, що підкреслюють чинники сві­домої організації або стихійного пристосування; напрями, що спиралися на економічні чи позаекономічні моменти.

Проте перевага надавалася положенню про те, що стрижневим моментом організації регулювання є планування в широкому ро­зумінні цього поняття. Саме воно в сучасному суспільстві стає іманентним засобом регулювання економічного життя будь-якого суб' єкта, надає його розвитку організованості й упорядко­ваності. За допомогою різних форм планомірності і прогнозуван­ня досягається узгодженість у розвитку всіх сфер і галузей на­родного господарства, забезпечується пропорційність економіки, можливість концентрації ресурсів на перспективних напрямах. Плани, програми, прогнози є головним інструментом втілення в життя економічної стратегії як окремої сім' ї, так і держави в ці­лому. При цьому поняття «план» не слід розглядати як продукт адміністративної, централізованої вказівки, що виключає будь-яку самостійність, ініціативу. План — це та внутрішня якість кож­ного конкретного суб' єкта, що містить специфічні риси, загальні тенденції і конкретні умови господарської діяльності. Така якість властива як загальному, так і одиничному. Це загальна характер­на риса «одного» і «всіх». План може виступати у вигляді про­грами заходів для цілеспрямованої організації, системи врівно­важених товарних ринків, у вигляді плану маркетингової діяль­ності, бізнес-плану, регіонального плану підтримки малого бізне­су і т. п. План є одним із засобів здійснення реального порядку, забезпечення узгодженості і злагодженості в роботі всіх суб' єктів суспільного господарського процесу.

Другим, перевіреним практикою інструментом упорядкування економіки був налагоджений механізм впливу держави на агре-гований попит і пропозицію. При такому підході мета стабілізації зводилася до досягнення бажаного зростання. У рамках даної цілі простежуються такі раціональні моменти: повна зайнятість; ста­більність цін; рівновага платіжного балансу. З практики госпо­дарської діяльності відомо, що добробут суспільства визначаєть­ся потенційними можливостями випуску продукції, тобто є су­купною пропозицією. Потенційна пропозиція може відхилятися від фактичної під впливом сукупного попиту, розміри якого мо­жуть коливатися. У свою чергу, зміна масштабів виробничого потенціалу також впливає на попит.

У разі збільшення обсягу виробництва відбувається підви­щення обсягу національного доходу і зростання обсягу виплат у бюджет. Наповнення бюджету дозволяє розширити сферу вико­нання соціальних програм, підняти рівень споживання малозабе­зпечених прошарків населення і сприяти зближенню сукупного попиту і пропозиції. Проте для такого автоматичного регулюван­ня необхідна передумова у вигляді високого ступеня реагування податкової системи на стан господарських процесів. Для цього необхідно розробити адекватні методи побудови податкових ста­вок, визначити об' єкти оподаткування і встановити порядок стяг­нення податків.

Властивість автоматичного, антициклічного пристосування мають і державні витрати. Варіабельність у даному випадку по­лягає в тому, що під час циклічного піднесення відбувається ав­томатичне зниження державних витрат, і навпаки. Найбільша антициклічна дія характерна для фінансових витрат держави, пов' язаних з безробіттям. Суть цього впливу полягає в такому. Під час економічного піднесення підвищуються платежі осіб, що підлягають обов' язковому страхуванню, і водночас знижу­ються виплати по безробіттю. У період спаду виробництва ра­зом із зростанням безробіття підвищуються державні виплати, спрямовані на соціальну підтримку тих, хто втратив роботу. Одночасно спостерігається скорочення надходжень на цілі страхування.

Таким чином, як вважають західні вчені, вмонтовані фінансові стабілізатори мають ті позитивні моменти, що не роблять необ­хідним точний прогноз стану справ у господарстві [1, с. 135; 2, с. 54—60]. Розмаїтість підходів, висловлених й апробованих у практиці стабілізації господарського розвитку, не суперечить не­обхідності вдосконалення сукупності цілей, інструментів, форм і методів функціонування механізму регулювання.

Не піддається сумніву той факт, що на будь-якому конкретно­му етапі економічного розвитку існують різноманітні форми ор­ганізації механізму регулювання. При цьому можна підкреслити такі загальні риси даних форм:

1. Процес формування механізму регулювання здійснюється під впливом об' єктивних дій усіх суб' єктів господарювання.

2. Взаємозв' язок між суб' єктами визначається особливостями конкретного історичного і технологічного етапу розвитку еконо­міки країни.

3. У структурі суб' єктів механізму взаємодії регулювання ви­діляється пріоритетний елемент, що має вирішальний вплив.

4. Форма організації механізму регулювання є мобільною і гнучкою системою, здатною змінюватися навіть під впливом не­значної зміни дій господарських суб' єктів.

Але раціоналізація даного механізму регулювання передбачає, що у суспільстві існують врівноважені сили. Такими можуть бути і профспілки, і об' єднання споживачів, і жорстке чинне законодавство.

Свого часу Дж. К. Гелбрейтом була висловлена рекомендація щодо необхідності протиставлення продуктивної сили корпора­цій, спрямованого державного планування та підпорядкованого завданням соціального оздоровлення нації [3, с. 280]. Але еконо­міка США — система, що має свої особливості. Це господарство, вільне від історично успадкованих соціальних структур і тради­цій, суспільство, в основу якого з самого початку були покладені принципи індивідуальної свободи і демократії.

Насамперед — з рядом обставин, серед яких:

• розвиток поділу, кооперації та усуспільнення праці за умов ускладнення суспільного відтворення;

• поява потреби враховувати всі інформаційні потоки, що ви­ходять з дії кожного суб' єкта господарської діяльності;

• факт постійної зміни всього розмаїття умов господарської діяльності на тому чи іншому рівні виробництва.

Процеси поділу, кооперації, усуспільнення праці є передумо­вами виникнення нових суб'єктів господарювання, які відразу починають активно впливати на вже існуючі суспільні елементи й сприяти виникненню тих факторів, які потім, знову ж таки, призводять до подальшого розвитку розподілу, кооперації й усу­спільнення праці. Виникаючи, нові суб'єкти господарювання можуть функціонувати тільки в тісному взаємозв'язку з тією сис­темою, в якій вони зародилися. З'явившись, новий суб'єкт вико­нує специфічні, тільки йому властиві функції, і вся система тією чи іншою мірою починає їх відчувати.

Необхідність спільних дій елементів регулювання в одній сис­темі пояснюється рядом факторів. Насамперед — наявністю єди­ного організму, пов'язаного з відтворенням умов життєдіяльності людей. Про яку б конкретну економіку не йшлося (ринкову, змі­шану, трансформаційну), вона завжди функціонує в єдиному комплексі, що організується на основі суспільного поділу і коо­перації праці. Будь-яка економіка має визначену систему взаємо­зв'язків між окремими фазами відтворення, спільну (адекватну конкретній формі розвитку) систему інформації.

У кожному суспільстві поряд з різноманітністю цілей у госпо­дарюючих суб'єктів виникають також єдині цілі і завдання. Таке поєднання зумовлюється тим, що кожний економічний суб'єкт у суспільстві має намір реалізувати себе в чомусь корисному, не­обхідному, цінному. А цей процес можна здійснити завдяки фун­кціям трансмісії, варіації, гнучкості в пристосуванні до навко­лишнього середовища за допомогою самовдосконалення. З огля­ду на ці обставини можна припустити, що встановлення одного порядку під силу єдиному механізму регулювання. Проте одного цього твердження недостатньо, оскільки всі названі обставини лежать на поверхні господарської дійсності. Важливо з'ясувати глибші аргументи. До їх числа можна віднести такі. По-перше, наявність кон'юнктурних циклів в економіці. Економічна кон'юнк­тура складна і різноманітна. Існує множина кон'юнктур: від най­поширеніших (зокрема таких, як кон'юнктура цін) до менш роз­повсюджених і відомих (таких, як вікова тенденція (trend)). Ко­ливальні цикли всього суспільства розподіляються на окремі рухи, кожен з яких відрізняється своєю специфікою, періодом, змістовим значенням.

Конкретний суб'єкт економічного життя об'єктивно змуше­ний функціонувати, підпорядковуючись спільності тенденції ру­ху, що і виступає стосовно нього екзогенним середовищем. Всі рухи синхронні: вони співіснують, змішуються, додають свої особливості до коливань цілого або відокремлюються від нього. За цієї обставини можна дійти висновку, що в процесах впливу кожний елемент регулювання діє одночасно, створюючи загаль­ний напрям цього впливу, хоча і не позбавлений руху, відхилень і повернення до попереднього стану.

По-друге, наявність необхідності на кожному етапі господар­ського розвитку всім суб'єктам відповідати новим умовам госпо­дарювання, породженим сучасним станом розвитку виробництваі потреб, які детерміновані новим етапом НТП, посиленням тен­денцій до інтернаціоналізації економіки тощо. Спроби окремих суб'єктів пристосуватися до умов середовища, що постійно змі­нюється, по суті, являють собою акти саморегулювання, які здій­снюються за визначених можливостей і ресурсів. Якщо розгляда­ти такі акти поза системою, то їм будуть властиві риси диспро­порційності та хаотичності.

За умов посилення потоку інформації, глобалізації господарс­тва головним елементом регулювання стає державний, у тому чис­лі регіональний, механізм. За допомогою останнього здійсню­ється коригування ринкового розподілу доходів шляхом: про­ведення політики перерозподілу, допомоги, трансфертів; роботи в сфері повної зайнятості, стабільності цін і рівноваги платіжного балансу завдяки регулюванню кон' юнктури; забезпечення ефек­тивності конкуренції активною політикою держави; залучення широких мас населення до володіння майном; вжиттям безлічі інших заходів, про які писав Л. Ерхард у книзі «Добробут для всіх».

Таким чином, пріоритетне значення в системі механізму регу­лювання можна потім закріпити елементом (суб' єктом), що у да­ний період спроможний «робити», «вловлювати» найбільший по­тік інформації. Науково доведено, що володіння інформацією є головною умовою формування порядку в господарській діяль­ності.

За всієї масовості обсягів, якості й необхідності інформації варто визнати факт, що «ринок, який розуміється як феномен са­моорганізації співтовариства економічних агентів, є, він діє, але виступає лише одним з механізмів регулювання економіки в ці­лому, а більшою мірою, можливо, і не головним механізмом. У будь-якому разі ми не можемо говорити про те, що ринок у пов­ному розумінні слова управляє суспільним господарством і гос­подарськими агентами, оскільки ринок самоуправляється. Ско­ріше можна говорити про коригувальну роль ринку, а тому і не надавати йому фундаментального значення».

Так, регіональне господарство створює цілий блок специфіч­ної інформації про регіональну програму виробництва продукції і надання послуг в основному територіального значення, зокрема таких, як: розвиток і розміщення галузей соціальної і виробничої інфраструктур, міжгалузевих виробничих комплексів; оптималь­на виробнича спеціалізація регіону; прискорений розвиток сіль­ськогосподарського виробництва і вдосконалення його зсередини і у міжгалузевих зв' язках; істотне нарощування і модернізація виробничих потужностей переробної промисловості; підвищення ефективності їх використання; поліпшення соціально-побутових умов життя населення, охорона і відновлення довкілля. Цей да­леко не повний перелік потоку інформації свідчить, наскільки широким є спектр діяльності регіону, спроможного як створюва­ти, так і поглинати різноманітні відомості.

На рівні державного господарювання повинна накопичуватися вся інформація, вироблена економікою в цілому. Проте цей рі­вень має свій специфічний блок інформації, змістом якого є бюд­жет. Тобто, кількісне зіставлення державних витрат і прибутків — це викладена в цифрах програма уряду щодо завдань у полі­тичній, економічній і соціальній сферах. З «гами інформації», сконцентрованої державним бюджетом, слід виокремити фінан­сово-економічний напрям, що виражається у протиставленні фі­нансових потреб держави і необхідних для їх покриття коштів. З погляду цієї інформації, бюджет спрямований на виконання роз­роблених державою цілей у сфері фіскальної, соціальної, кон' юнк-турної, природоохоронної політики, а також політики економічно­го зростання. Цілі прийнято групувати короткострокові (кон' юнк-турні) і довгострокові, пов' язані із соціальними, структурними зав­даннями, забезпеченням економічного піднесення. В остаточ­ному підсумку цілі економічної політики можуть бути носіями інформації про підвищення добробуту народу, справедливість розподілу національного продукту і стабілізацію економічної кон' юнктури.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М І Диба - Генезис інвестиційних теорій

М І Диба - Механізм державного регулювання регіональної економіки

М І Диба - Особливості управління фінансовою безпекою страхової компанії

М І Диба - Причини виникненя фінансових та маркетингових ризиків у діяльності підприємств

М І Диба - Структура і механізм взаємодії елементів системи регулювання