А Богуцький, П Волошин - Інженерно-геологічна характеристика порід опорного лесового розрізу рівне - страница 1

Страницы:
1 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія геогр. 2008. Вип. 35. С. 7-15

VISNYKLVIV UNIV. Ser. Geogr. 2008. N 35. P. 7-15

УДК 55.624.131.1

ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРІД ОПОРНОГО ЛЕСОВОГО РОЗРІЗУ РІВНЕ (ВОЛИНСЬКА ВИСОЧИНА)

А. Богуцький, П. Волошин

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Н. Дорошенка, 41, м. Львів, 79000, Україна

Рівне - один з опорних розрізів перигляціальної лесово-ґрунтової серії Волинської височини. Тут добре розвинені всі горизонти та підгоризонти верхнього та частково середнього плейсто­цену. Наведено інженерно-геологічні властивості всіх виділених стратиграфічних горизонтів і підгоризонтів, а також обґрунтовано їхню індивідуальність.

Ключові слова: лесово-ґрунтова серія, стратиграфія, палеокріогенез, інженерно-геологічні властивості лесів і викопних ґрунтів.

Опорний розріз Рівне (див. рисунок) репрезентує лесовий покрив Рівненської хви­лясто-горбистої височини - одного з геоморфологічних районів геоморфологічної під-області Волинська височина [6]. Цей розріз - стратотип рівненського підгоризонту верхнього плейстоцену, у якому описано низку різноманітних варіантів будови дуб-нівського ґрунту. Тут розвинені псевдоморфози по полігонально-жильних льодах усіх верхньоплейстоценових палеокріогенних етапів, а серед фінальноплейстоценових (кра-силівських) псевдоморфоз описано максимальну з усіх відомих на Волино-Поділлі, її вертикальна потужність близько 7 м. У Рівненському розрізі констатована одна із най­більших (понад 13 м) потужностей лесово-ґрунтової серії верхнього плейстоцену тощо. Не можна не звернути увагу на те, що поблизу розрізу проходить одна з широтних до­лин стоку талих льодовикових вод. Наявність таких долин на Волинській височині вперше зауважив В. Ласкарєв [5]. Швидше за все, шарувата пачка розрізу Рівне може належати до відкладів, що формують ці долини.

Розріз Рівне-опрний (1071) розташаваний у кар'єрі цегельного заводу м. Рівне, що на його північній околиці. Геоморфологічно це лесове плато, яке переходить у схил до р. Устя. Розріз ми вивчали впродовж багатьох років, що дало змогу нагромадити вели­чезний фактичний матеріал.

Нижче наведено лише опис розрізу та результати його інженерно-геологічного вив­чення.

Сучасний чорноземоподібний ґрунт (1) . Має добре диференційований про-   0,0-1,5 м філь.

Горизонт Н потужністю 0,5-0,7 м складений супісками темно-сірими, до чорних, що порушені кар'єрними роботами. Супіски зернисті, макропористі, ділянками кавернозні, інтенсивно біо­генно перероблені (червоточини, кротовини, корені рослин). Пе­рехід поступовий, за зміною кольору.

Тут і далі номер стратиграфічного горизонту чи підгоризонту [1, 4]. © Богуцький А., Волошин П., 2008

іч 'внидищ

ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. .

Горизонт Ікарб кротов. потужністю 0,8-1,0 м складений карбонатни­ми кротовинними супісками, сірими, жовтувато-сірими, що вза­ємодіють з соляною кислотою. В нижній половині шару чимало дутиків до 3 см у діаметрі та залізисто-манганових примазок. У шарі інтенсивна біогенна переробленість (кротовини до 10 см у діаметрі та червоточини до 1-2 см у діаметрі, наповнені матеріа­лом горизонту Н).

Нижній контакт складнохвилястий, часто відділений смугами бурого озалізнення. Водночас породи нижчого діяльного шару проникають у горизонт В на висоту до 0,2 м. Верхній горизонт верхньоплейстоценових лесів (2). Морфологічно неодно-   1,5-8,9 м рідний, розділений на низку підгоризонтів.

Красилівський підгоризонт (2д). Складений супісками жовтувато- 1,5-2,3 м сірими, з голубуватим відтінком, іноді бурими внаслідок озаліз-нення. Супіски легкі, піщанисті, з великою кількістю щільних карбонатних дутиків до 3 см у діаметрі. Звичайними є смуги бурого озалізнення, новоутворення типу кілець Лізеганга. В шарі добре виражена макропористість за значної щільності порід. Нижній контакт - за зменшенням щільності та численними сму­гами бурого озалізнення, ясний. Від нього відходять вузькі трі­щини з чіткими плівками бурого озалізнення. Вертикальні розмі­ри тріщин досягають 1,5 м і більше. Максимальна ширина трі­щин зрідка перевищує 2-3 см. Поблизу тріщин породи дещо ін­тенсивніше оглеєні. В красилівському підгоризонті значна кіль­кість сучасних кротовин до 10 см, наповнених найчастіше мате­ріалом горизонту Н сучасного ґрунту.

Верхній підгоризонт верхнього горизонту верхньоплейстоцено- 2,3-3,8 м вих лесів (2г). Леси палеві, складені легкими супісками, порівня­но однорідними, з численними сколами. Лише нерегулярні смуги озалізнення відображають складнішу внутрішню будову шару. Тут зрідка трапляються дутики до 3 см у діаметрі. Є також оди­ничні плями оглееєння, зрідка трапляються і залізисто-манганові новоутворення. Супіски інтенсивно закипають з соляною кисло­тою. Нижній контакт - за складнохвилястою, язикуватою смугою бурого озалізнення, ясний.

Рівненський підгоризонт (2в). Складений супісками щільними, 3,8-4,4 м макропористими, що інтенсивно взаємодіють з соляною кисло­тою. Супіски вміщують карбонатні дутики та трубочки. В них ба­гато залізисто-манганових примазок і смуг бурого озалізнення. Колір супісків складний, неоднорідний, що відображає його плі­кативну (соліфлюкційну) деформованість. Переважають сизі (го­лубувато-сірі), бурі (внаслідок озалізнення) і жовтувато-коричне­ві відтінки. Забарвлення засвідчує широкий розвиток у шарі ок­ремих лінз і "грив" з максимальною потужністю до 0,1 м, тобто лінзоподібно-язикувату будову шару. Перехід поступовий, за збіль­шенням однорідності порід, зменшенням щільності.

Нижній підгоризонт верхнього горизонту верхньоплейстоцено-     4,8-8,1 мвих лесів (2б). Складений супісками, до легких і середніх суглин­ків жовтувато-коричневого кольору, рідше - сірого. Вони макро­пористі, вологі, оглеєні, інтенсивно взаємодіють з соляною кис­лотою. По всьому шару смуги та плями бурого озалізнення, чи­мало залізисто-манганових новоутворень і плям гумусу до 10 см у діаметрі. Зазначимо, що щільність, оглеєність, вологість, гуму-сованість порід помітно збільшуються в напрямі підошви шару. Перехід за появою лінз і "грив" суглинків нижчого дубнівського ґрунту.

Підгоризонт наддубнівської соліфлюкції (2а). Пачка складена головно з ле- 8,1-8,9 м сів підгоризонту 2б та включень (лінзи, "гриви", "пироги") по­тужністю до 0,4 м щільних сірих з коричневим відтінком суглин­ків нижчого дубнівського ґрунту. В шарі підвищена вологість, леси переповнені карбонатними трубочками до 1,5 мм у діаметрі. Нижній контакт складнохвилястий, зафіксований смугами буро­го озалізнення. Зазначимо, що за простяганням трапляються ді­лянки слабкого розвитку соліфлюкційного зміщення порід.

Дубнівський викопний ґрунт (3). Складений суглинками темно-сірими, з ко-   8,9-9,4 м ричневим відтінком, щільними, інтенсивно плікативно деформо­ваними. По суті, ґрунт утворений з окремих складної конфігура­ції тіл потужністю до 0,5 м, протяжністю до 1,5 м, розділених ле­сом.

За простяганням дубнівський ґрунт має різну будову. Крім опи­саного вище, є ще три варіанти будови ґрунту. Один з них описа­ний у зачистці 1071 Б. Тут ґрунт має елементи генетичного про­філю.

Горизонт Н потужністю 0,3 м складений суглинками сірими, з коричнюватим відтінком, щільними, макропористими, що інтен­сивно взаємодіють з соляною кислотою. Смуги бурого озалізнен-ня фіксують складну плікативну деформованість шару. Зрідка трапляються залізисті та залізисто-манганові новоутворення типу кілець Лізеганга. Перехід поступовий, за зміною кольору. Горизонт І потужністю до 0,4 м складений суглинками щільни­ми, червонувато-коричневого кольору, однорідними, макропо­ристими, з великою кількістю залізисто-манганових новоутво­рень, взаємодіють з соляною кислотою. Перехід поступовий. Наступний варіант дубнівського ґрунту формувався, ймовірно, за умов за­болочених западин. Він має підвищену (до 1,5 м і більше) потуж­ність, складно плікативно деформований та вміщує потужні (до 0,3 м і більше) лінзи гітії. У верхній частині цього варіанта дубнівського ґрунту суглинки зеленкувато-сірі, щільні, вологі, з великою кількістю залізистих новоутворень типу кілець Лізеган-га. Їхня потужність - до 0,5 м. Нижче (у середній частині) заляга­ють суглинки найбільш гумусовані, темно-коричневі, складно деформовані, які ділянками переходять у тонкодетритову гітію. Потужність гумусованих суглинків становить 0,5 м. І, нарешті, нижні 0,5 м дубнівського ґрунту складені суглинками сірими, зе­ленкувато-сірими, із запахом сірководню, а також щільними жовтувато-сірими, з коричневим відтінком. По верхньому і ниж­ньому контактах дубнівського ґрунту є потужні смуги бурого озалізнення, що переходять в ортзанд до 2 см потужністю. Кон­такти складно-хвилясті. У розрізі Рівне розвинутий також гомогенно-глейовий варіант дубнівського ґрунту (зачистка 1071В). Ґрунт складений голубувато-сірими (си­зими) щільними суглинками, з патьоками гумусу до 15 см по вер­тикалі й до 7 см у ширині. По нижньому і верхньому контактах дубнівського ґрунту часто трапляється потужний (до 2 см) орт-занд. Потужність гомогенно-глейового ґрунту зрідка перевищує

0,8 м.

Нижній горизонт верхньоплейстоценових лесів (4). Горизонт складений су- 9,4-10,0 м пісками та суглинками макропористими, що інтенсивно взаємо­діють з соляною кислотою. Вони червонувато-бурі у верхній частині, у центральній частині найбільш однорідні, жовтувато-коричневі та світло-сірі, з голубуватим відтінком - у нижній час­тині шару. Тут велика кількість карбонатних трубочок до 2 мм у діаметрі. Нижній контакт язикуватий. Від нього відходять вузькі (до 0,3 м) тріщини, наповнені лесом. Біля нижнього контакту добре видно також "гриви" та лінзи гумусованих суглинків гори­зонту Н горохівського комплексу. Нижню частину цього шару є всі підстави трактувати як підгоризонт соліфлюкції, що відобра­жено в колонці геологічного розрізу (див. рисунок). Горохівський викопний ґрунтовий комплекс (5). 10,0-12,3 м

Горизонт Н має потужність 0,9-1,0 м. Морфологічно неоднорід­ний та поділений на такі горизонти:

Горизонт Н потужністю до 0,3 м максимально. Він є найбільше діагенетично зміненою частиною гумусового горизонту, що пору­шена соліфлюкцією та іноді начебто відділена від основного тіла гумусового горизонту . Це сірі, темно-сірі суглинки, оглеєні, з ве­ликою кількістю залізисто-манганових новоутворень (примазки, конкреції до 3 мм у діаметрі). В шарі велика кількість червото­чин. У нижній частині забарвлення шару світліше. З цієї світлішої частини Н розпочинаються тріщини, що заходять у підстильні породи на глибину до 0,4 м і наповнені цим світлішим матері­алом.

Горизонт Н потужністю до 0,5 м складений суглинками сірими, темно-сірими, з шоколадним відтінком, макропористими, без­структурними, що не взаємодіють з соляною кислотою. В шарі ін­тенсивна біогенна переробленість (велика кількість червоточин і багато кротовин до 10 см у діаметрі, наповнених матеріалом го­ризонту І). До підошви шару забарвлення світлішає завдяки яс­краво вираженому бурому відтінку. Перехід поступовий. Горизонт Н/І потужністю до 0,2 м складений суглинками сірими, з оранже­вим відтінком. Вони інтенсивно біогенно перероблені (багато кро­товин, червоточин, у наповнювачі матеріал горизон тів І і Н).

Цю "відірвану" частину горохівського комплексу, з урахуванням найновіших досліджень, можна та­кож розглядати як один зі стадіальних ґрунтів п'ятої киснево-ізотопної стадії.

Перехід язикуватий. Язики-косми, виповнені матеріалом горизонту Н, проникають у підстильні породи на глибину 0,5-0,7 м. Горизонт І горохівського комплексу також морфологічно неодно­рідний та поділений.

Горизонт І' потужністю до 0,3 м складений супісками жовтувато-оранжевими, що найінтенсивніше зафарбовані гідрооксидами за­ліза. Супіски однорідні, зернисті, з "леопардовістю" (на жовтувато-оранжевому фоні багато червоточин з матеріалом горизонту Н в наповнювачі) і кротовинами до 10 см у діаметрі, також напов­неними матеріалом горизонту Н. Супіски щільні, з соляною кис­лотою не взаємодіють. Перехід за кольором і появою ясної шару­ватості, поступовий.

Горизонт І потужністю до 0,7-0,8 м складений супісками піща­нистими, безструктурними, жовтувато-коричневими, з оранже­вим відтінком. Супіски біогенно перероблені (вміщують крото­вини та червоточини з наповнювачем горизонту Н). Супіски ша­руваті, шаруватість горизонтальна, зумовлена прошарками та лінзочками супісків коричневого кольору потужністю 2-4 см. З соляною кислотою не взаємодіють. Перехід ясний, різкий, за ко­льором, появою закипання з соляною кислотою. Верхній горизонт середньоплейстоценових лесів (6).

За особливостями будови чітко поділений на дві частини.

Верхня частина (6е) складена супісками палевими, однорід­ними, що у верхній половині переповнені дутиками, вапняковис-тими трубочками; тут чимало кротовин (до 10 см у діаметрі), спальних камер (до 20 см) і червоточин, до 2 см наповнених ма­теріалом горизонту Н горохівського комплексу. Супіски неясно-шаруваті, що виділено смугами бурого озалізнення. В шарі де­кілька чітко виражених смуг сизого оглеєння. Перехід ясний, від­ділений смугою бурого озалізнення потужніс-тю до 2 см.

Нижня частина (6д, г) - це шарувата пачка голубувато-сірого кольору, переважно супіщана, з прошарками пісків. Потужність піщаних прошарків у верхній половині - 1-2 см, у нижній - 3-4 см. Ділянками в нижній частині шару переважають піски, головно, тонкозернисті, шаруваті, шаруватість горизонтальна, горизон­тально-хвиляста. Ця частина порушена дрібними клиноподібни­ми деформаціями, що розпочинаються з піщаних прошарків, мають максимальну ширину у верхній частині до 5 см, глибину до 0,5 м. Деформації типу "клин у клин". За шаруватістю чітко виражені смуги бурого озалізнення, багато залізисто-манганових примазок, іноді бурих конкрецій до 3 мм у діаметрі. В шарі ін­тенсивне оглеєння, а його верхніх 0,5 м - практично суцільний глей. Тут і плями озалізнення, і новоутворення типу кілець Лізе-ганга діаметром до 2 см і більше, а також більша щільність порід. Отже, є всі підстави розглядати цей шар (6д) як похований діяль­ний шар.

12,3-19,2 м (дно кар'єру)

12,3-15,7 м

15,7-19,2 м

Лабораторні дослідження порід, виділених у лесово-ґрунтовій товщі горизонтів і підгоризонтів, засвідчили, що вони відрізняються не лише за морфологічними особли­востями, а й за складом, фізико-механічними та фізико-хімічними властивостями (див. рисунок).

За гранулометричним складом породи верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів (2) мають типовий лесовий вигляд. Найбільшу частку в них становлять пилуваті частинки - у середньому 64%. Кількість глинистих і піщаних фракцій, відповідно, - 26 і 10%. Вміст частинок різного розміру по окремих підгоризонтах дещо змінюється. Зокрема, простежено закономірне зменшення вмісту піщаних частинок від 11,4% у похованому діяльному шарі (підгоризонт 6д) до 7,5% у наддубнівській соліфлюкційній пачці (підгоризонт 2а). За кількістю глинистих частинок (<0,005 мм) простежена зво­ротна залежність. Їхній вміст у наддубнівській соліфлюк-ційній пачці становить 33%, а у рівненському (2в) та у верхньому підгоризонті верхнього горизонту верхньоплейсто-ценових лесів (2г) знижується до 26%.

Значення природної вологості також зростають з глибиною та змінюються від 0,12-0,13 у верхній частині шару (підгоризонти 2в-2д) до 0,15-0,17 у нижній (підгори-зонти 2а, 2б).

Щільність ґрунтів верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів змінюється в широких межах, що також є ознакою його складної внутрішньої будови. Для підгори-зонтів соліфлюкції та оглеєння (2а, 2в, 2д), формування яких відбувалось у вологіших умовах, характерна більша щільність. Середній коефіцієнт пористості ґрунтів похова­ного діяльного шару та рівненського підгоризонту становить, відповідно, 0,767 і 0,712, верхнього (2г) та нижнього (2б) підгоризонтів верхньоплейстоценових лесів, сформова­них у сухіших умовах, - 0,796 і 0,768.

Кут внутрішнього тертя змінюється від 28° для ґрунтів похованого діяльного шару (2д) і верхнього підгоризонту (2г) до 27-25° для рівненського (2в), нижнього підго-ризонту (2б) і наддубнівської соліфлюкційної пачки (2а). Питоме зчеплення законо­мірно підвищується від 0,026 МПа для ґрунтів підгоризонту 2д до 0,035-0,04 МПа для підгоризонтів 2а, 2б, 2в. Найбільше значення (27 МПа) модуля деформації мають ґрунти рівненського підгоризонту (2в).

Просадочні властивості притаманні, здебільшого, ґрунтам верхнього, менше - ниж­нього підгоризонтів верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів. Ґрунти наддуб-нівської соліфлюкційної пачки непросадочні. Абсолютні значення коефіцієнта проса-дочності, як звичайно, не перевищують 1-5%.

Вміст карбонатів кальцію для верхніх трьох підгоризонтів (2д, 2г, 2в) практично не змінюється і становить пересічно 12%. Їхня кількість дещо зменшується у ґрунтах ниж­нього підгоризонту (2б) (10,6%) та наддубнівській соліфлюкції (2а) (9%).

За даними водної витяжки, вміст водорозчинних солей у ґрунтах дуже низький. Водночас зафіксована тенденція до загального зменшення їхньої кількості з глибиною. Подібні закономірності характерні для змін вмісту гумусу і сульфатів.

Дубнівський викопний ґрунт за складом і властивостями суттєво відрізняється від горохівського викопного ґрунтового комплексу. Вміст глинистих частинок у ньому є найвищим для усього розрізу. За окремими пробами він досягає 58%. Для цього ґрунту характерна і найвища природна вологість та щільність. Середнє значення вологості становить 0,20, коефіцієнт пористості - 0,702. Кут внутрішнього тертя змінюється від 20 до 29°, питоме зчеплення - від 0,023 до 0,057 МПа, модуль деформації - від 7 до

55 МПа. Просадочності породи дубнівського ґрунту під час навантаження 0,3 МПа невиникає.

Вміст карбонатів кальцію в дубнівському ґрунті більш ніж удвічі перевищує його кількість у горохівському ґрунтовому комплексі та в середньому становить 7,4 %. Вміст гумусу пересічно становить 0,6%.

Нижній горизонт верхньоплейстоценових лесів за складом і властивостями суттєво відрізняється від верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів. У ньому значно більше глинистих частинок (34,8%), вища природна вологість (0,19), він набагато щіль­ніший (е-0,500). Середнє значення кута внутрішнього тертя становить 25°, питоме зчеплення 0,049 МПа, модуль деформації - 18 МПа. Вміст СаСО3 значно нижчий, ніж у лесах верхнього горизонту, - 7,5%.

Особливістю гранулометричного складу ґрунтів горохівського викопного ґрунто­вого комплексу є підвищена пилуватість та глинистість. Вміст частинок розміром 0,05­0,005 мм у середньому становить 54%, глинистих - 30%. Природна вологість зміню­ється від 0,15 до 0,23. Для ґрунтів степової фази вона, як звичайно, вища від вологості на межі розкочування, лісової - переважно нижче цієї межі. Пластичність ґрунтів сте­пової фази пересічно становить 0,10, лісової - 0,08.

Ґрунти лісової фази щільніші (е-0,684) та мають підвищені значення кута внутріш­нього тертя (28°) і питомого зчеплення (0,050 МПа). Для ґрунтів степової фази коефі­цієнт пористості становить 0,753, кут внутрішнього тертя - 23°, питоме зчеплення -

0. 046 МПа. За модулем деформації ґрунти лісової та степової фаз практично не відріз­няються.

Найпухкіші і найменш вологі відміни ґрунтів степової фази мають незначну проса-дочність, що пересічно не перевищує 1-2%. Ґрунти лісової фази належать до непроса-дочних.

Середній вміст гумусу в породах степової фази - 1,2%, лісової - 0,5%. Ґрунтовий комплекс практично відмитий від карбонатів, середній вміст яких становить 3%.

Інженерно-геологічні властивості підгорохівської частини розрізу Рівне узагальнені на рисунку. Звернемо увагу на деякі зменшення глинистості порід, збільшення вмісту піщаних частинок, зростання карбонатності, а також певну індивідуальність власти­востей похованого діяльного шару (6д).

Отже, аналіз розподілу показників складу та властивостей лесових, палеоґрунтових і палеокріогенних горизонтів засвідчує їхню суттєву відмінність, зумовлену особли­востями палеогеографічних умов їхнього формування та діагенетичних перетворень. Це й зумовило необхідність розробки інженерно-стратиграфічної схеми лесово-ґрунто-вої серії [2, 3].

1. Богуцкий А. Б. Антропогеновые покровные отложения Волыно-Подолии // Антропогеновые от­ложения Украины. - К.: Наук. думка, 1986. - С. 121-132.

2. Богуцкий А. Б., Волошин П. К. Цикличность лёссовой толщи юго-запада Восточно-Европейс­кой платформы и инженерная стратиграфия // Теория цикличности лёссов и практика инже­нерно-геологических изысканий. - М.: Наука, 1985. - С. 111-120.

3. Богуцкий А. Б., Волошин П. К. Роль криогенных процессов в формировании инженерно-геоло­гических свойств лёссов // Теория цикличности лёссов и практика инженерно-геологических изысканий. - М.: Наука, 1985. - С. 131-138.

4. Богуцький А. Б., Богуцький О. А., Волошин П. К. Лесовий покрив Волинської височини // Укра­їнське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. праць. - Луцьк: Надстир'я, 1998. - С. 105-107.

5. ЛаскаревВ. Д. Общая геологическая карта России. Лист 17 // Тр. Геол. комитета., 1914. - Вип. 77. - 586 с.

6. Цись П. М. Геоморфологія УРСР. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. - 224 с.

ENGINEERING-GEOLOGICAL CHARACTERISTICS OF THE DEPOSITS AT THE MARKER LOESS PROFILE "RIVNE" (VOLYN' UPLAND)

A. Bogucki, P. Voloshyn

Ivan Franko National University of Lviv, Р. Doroshenko St., 41, UA - 79000 Lviv,Ukraine

Rivne is one of the marker profiles of the periglacial loess-soil series at the Volyn Upland. All the horizons and sub-horizons of the Upper and, partly, Middle Pleistocene are well developed here. The engineering-geological characteristics are given to all the stratigraphic horizons and sub-horizons, their individuality is substantiated.

Key words: loess-soil series, stratigraphy, palaeocryogenesis, engineering-geological properties of loess and fossil soils.

Стаття надійшла до редколегії 15.06.2007 Прийнята до друку 20.09.2007

Страницы:
1 


Похожие статьи

А Богуцький, П Волошин - Інженерно-геологічна характеристика порід опорного лесового розрізу рівне

А Богуцький, П Волошин - Iнженерно-геологічна характеристика порід опорного лесового розрізу дмитрівка на поділлі

А Богуцький, П Волошин - Інженерно-геологічна характеристика відкладів опорного розрізу колодіїв-1

А Богуцький, П Волошин - Інженерно-геологічна характеристика відкладів опорного розрізу колодіїв-1