Автор неизвестен - Iмунна система організму, імунна відповідь, реакції імунітету - страница 1

Страницы:
1  2  3  4 

Розділ 14. Імунна система організму. Імунна відповідь. Реакції імунітету.

Імунітет - це спосіб захисту організму від живих тіл та речовин, що несуть на собі ознаки генетичної чужорідності або зміненого свого. Імунітет - поняття, властиве цілому організму, і не може бути застосованим відносно окремих органів, тканин або клітин.

Імунітет - важливий елемент збереження імунологічної індивідуальності та в загально-біологічному плані - це механізм підтримання імунологічного гомеостазу організму людини, яке забезпечується неспецифічними та специфічними клітинними та гуморальними факторами.

14.1 Органи імунної системи.

Органи імунної системі розподіляються на:

1. Центральні (у яких здійснюється т.з. "навчання» імунокомпетентних клітин).

2. Периферійні.

Центральними органами імунітету людини є:

підгруднинна (зобна) заліза., що називають "тимус"'. Підгруднинна залоза розташована у верхній частині грудної клітини за грудиною. Закладається вона наприкінці першого місяця внутрішньоутробного розвитку плода.

Максимального розвитку підгруднинна залоза досягає у дітей у ранньому віці, після 15 років наступає зворотний розвиток органу, який називають віковою інволюцією. Поступово залозиста тканина заміняється сполучною (фіброзною) і жировою.

кістковий мозок. Знаходиться в порожнинах кісток. Закладається на 5-у тижні внутрішньоутробного розвитку й починає функціонувати на 12-й тиждень. Основне його завдання - продукція особливих клітин для наступного розвитку всіх паростків кровотворення. Саме в кістковому мозку відбувається дозрівання В-клітин в В-лімфоцити (В - від слова bursa, бурса - сумка Фабрициуса у птахів).

Основні функції тимусу:

• продукція класу імунних клітин, які називаються Т-лімфоцитами, тобто тимус-залежні.

• синтез гормонів, що впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактора росту й речовини, подібних до інсуліну й кальцитоніну.

Периферійні органи імунної системи:

• лімфатичні вузли,

• селезінка,

• мигдалини глоткового кільця (у тому числі й аденоїдної тканини),

• утворення з лімфоїдної тканини в кишечнику (у тому числі й апендикс).

Функції лімфатичних вузлів:

Бар'єрна. Першими реагують на контакт із агентом, що ушкоджує.

Фільтраційна. У них відбувається затримка мікробів, пухлинних клітин, сторонніх часток, які потрапили з током лімфи.

• Імунна.  Пов'язана з  виробленням у лімфатичних вузлах імуноглобулінів і лімфоцитів.

• Синтетична   (синтез   спеціального   лейкоцитарного   фактора,   що стимулює розмноження клітин крові).

• Обмінна. Лімфатичні вузли беруть участь у процесах травлення, в обміні жирів, білків, вуглеводів і вітамінів.

Функції селезінки:

• синтетична. Селезінка має близьку будову до підгруднинної залози. Саме в селезінці відбувається синтез імуноглобулінів класів М і G у відповідь на надходження чужорідного агента (антигену) у кров або лімфу. У тканині селезінки втримуються Т-, В- і ПК-лімфоцити.

• Фільтраційна. У селезінці відбувається руйнування й "переробка" чужорідних для організму речовин, власних ушкоджених клітин крові і чужорідних білків.

Функції мигдалин і лімфоїдних скупчень у кишечнику:

"розпізнавальна". Загальна площа поверхні мигдалин у дітей дуже велика - майже 200 кв.дм. Звідси "інформація" про чужорідного агента надходить у центральні органи імунітету: у підгруднинну залозу й кістковий мозок. Скупчення лімфоїдної тканини в кишечнику називається "пейєрові бляшки". Крім них, захист забезпечують окремі лімфатичні утворення (фолікули), червоподібний відросток і клітини слизової оболонки.

Захисна. На слизовій оболонці мигдалин і пейєрових бляшок у кишечнику, в апендиксі розташовані Т- і В-лімфоцити, лізоцим і інші речовини, які забезпечують імунний захист.

Речовини із захисними властивостями:

Імуноглобуліни (антитіла) - являють собою білкові молекули, які циркулюють в крові або на поверхні слизових та мають властивість з'єднуватися із чужорідною речовиною та утворювати імунні комплекси.

Лізоцим. Є у всіх рідинах організму: у слині, слізній рідині й сироватці крові. Ця речовина виробляється клітинами крові й здатна розщеплювати кислоту, що входить до складу бактерій. За рахунок цього відбувається розпад і загибель мікроорганізмів.

Комплемент. Це група білкових сполук, що беруть участь у ланцюжку імунних реакцій.

Інтерферони. Забезпечують противірусний імунітет. Продукуються ці речовини в основному лейкоцитами й лімфоцитами. Результат дії інтерферонів полягає в утворенні навколо вогнища запалення бар'єра з неінфікованих вірусом клітин.

14.2 Клітинні популяції імунної системи.

Клітинний імунітет підтримується неспецифічними та специфічними факторами захисту.

До клітинних неспецифічних факторів захисту слід віднести дві категорії клітин: фагоцити й природні кілери (ПК).

Серед фагоцитів слід розрізняти професійні й факультативні фагоцити. Професійні фагоцити - це поліморфноядерні нейтрофіли (мікрофаги), моноцити крові й макрофаги тканин (клітини мікроглії нервової тканини, макрофаги печінки, сполучної тканини, альвеолярні макрофаги легенів, остеобласти кісткової тканини). Мікрофаги забезпечують захист переважно від піогенних бактерій, макрофаги - від бактерій та вірусів, а також внутрішньоклітинних патогенних найпростіших.

До факультативних фагоцитів слід віднести фібробласти сполучної тканини, ендотеліоцити синусів селезінки та печінки, ретикулярні клітини кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів, клітини Лангерганса та еозинофіли крові. Ці клітини мають слабку фагоцитарну активність.

Фагоцити свою неспецифічну захисну дію реалізують через фагоцитоз та піноцитоз. Фагоцитоз (піноцитоз) являє собою процес активного поглинання чужорідного агента та здійснюється в 3 стадії: 1 - адгезія часточок або молекул на фагоциті; 2 -поглинання фагоцитом твердих або розчинених часточок, формування фагосоми, яка зливається з лізосомами клітини, утворюючи фаголізосому; 3 - стадія перетравлення, у якій поглинені речовини під впливом лізосомальних ферментів піддаються дезінтеграції.

У деяких випадках фагоцитоз не завершується руйнуванням часточок чужорідного агента, це пов'язано з рядом факторів, зокрема, функціональною недостатністю ферментів. У деяких випадках фагоцитований мікроорганізм зовсім не піддається руйнуванню й деякий час знаходиться всередині фагоцита.

Природні кілери (ПК) також беруть участь в неспецифічному захисті організму людини у вигляді прямої цитотоксичної дії - цитоліз клітин трансплантату, пухлинних клітин, клітин, які інфіковані вірусом.

До клітинних специфічних факторів захисту слід віднести:

Т-лімфоцити,

В-лімфоцити,

макрофаги (у периферійній крові - моноцити).

Клітинну імунну відповідь забезпечують Т-лімфоцити (тимусні). Причому, в організмі існують спеціальні клітини-пам'яті - лімфоцити, які після контакту з антигеном вертаються в неактивний стан, але зберігають інформацію (пам'ять) про чужорідну речовину, що діяла. Клітини пам'яті постійно надходять у кров і лімфу і як би "патрулюють" весь організм.

Гуморальний імунітет визначають В-лімфоцити. Т-клітини після контакту з антигеном "передають" сигнал на В-клітини й уже В-лімфоцити трансформуються в спеціальні плазматичні клітини, які виробляють антитіла. Одночасно В-лімфоциту необхідна інформація від клітини крові макрофага, що здатна захоплювати й "переварювати" антиген.

При першій зустрічі імунокомпетентних клітин з антигеном формується первинна імунна відповідь: спочатку з'являються антитіла класу імуноглобулінів М, потім G і пізніше - А. При вторинній (повторній) відповіді на антиген відразу виробляються імуноглобулін G.

14.3. Дозрівання імунокомпетентних клітин.

У складі імунної системи організму є велика кількість компонентів, однак вирішальну роль серед них грають особливі клітини крові, до яких належать Т- і В-лімфоцити. Вони виконують різні функції в системі імунітету. Зокрема, Т-лімфоцитиздатні відрізняти клітини своїх тканин від чужорідних, після чого вони координують дію інших клітин крові для захисту організму від мікробних і інших чужорідних агентів. Серед Т-лімфоцитів є також група клітин, які можуть зберігати імунологічну пам'ять, що вкрай важливо для майбутньої зустрічі організму із уже відомими йому мікробами й чужорідними речовинами.

Формуються Т-лімфоцити з особливих клітин-попередників, що утворяться в кістковому мозку. Дозрівання Т-лімфоцитів включає обов'язковий період їхнього розвитку й «спеціалізації» у тимусі (підгруднинній залозі). Незважаючи на те, що цей орган у міру дорослішання організму людини значно знижує свою активність, його важливість протягом всього життя залишається великою. Клітини тимусу здатні стимулювати перетворення певних клітин кісткового мозку в зрілі Т-лімфоцити.

Серед Т-клітин відомі дві основні популяції: лімфоцити, що несуть ав-імунорецептори (99% від загальної чисельності) та лімфоцити, які несуть уб-рецептори (1%). Ці клітини виробляються в тимусі із стовбурових лімфоїдних клітин і заселяють селезінку, лімфатичні вузли й усі лімфоїдні утворення, що входять до складу інших систем організму.

Найбільш ранньою клітиною, що з'являється в тимусі, є протимоцит, який формується в органі з пре-Т-лімфоцита, що мігрував сюди з кісткового мозку. Протимоцити заселяють кортикальну зону тимусу. У цитоплазмі цих клітин присутній фермент ДНК-полімераза, який забезпечує добудову додаткових нуклеотидів у сегменті ДНК, що кодують варіабельні ділянки Т-клітинного рецептора. Дозріваючі кортикальні тимоцити в процесі диференціювання на своїй поверхні експресують (утворюють) спеціальні маркери (диференціальні антигени - cluster of differentiation) - CD.

Спочатку тимоцити експресують маркер CD1, специфічний тільки для тимоцитів кіркового шару, а потім постійний маркер дозрілих Т-клітин - CD2. На ранніх стадіях розвитку клітин на їх поверхні виявляються CD44 і CD25. Далі в процесі дозрівання тимоцити експресують на своїй поверхні маркер, специфічний для клітин запалення/хелперів - CD4, а інша частина клітин - CD8. Таким чином відбувається розділення всієї популяції тимоцитів на 2 фенотипи - CD4 (з індукторно хелперними властивостями) і CD8 (з цитотоксичними властивостями).

Антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГ) на Т-клітинах експресуються починаючи зі стадії протимоцита. При активації Т-клітин, які розпізнали антиген, важливу роль відіграють CD4 і CD8 молекули, які представлені на клітинній мембрані незалежно від інших рецепторних молекул. Клітини, які пройшли повну програму розвитку в тимусі й витримали умови відбору на специфічність, залишають орган і мігрують у периферійну лімфоїдну тканину. У результаті в тимусі продукуються дві категорії антиген-реактивних клітин: Т-лімфоцити запалення/хелпери (CD4+), які на периферії під впливом чужорідного антигену трансформуються в Т-лімфоцити хелпери гуморального імунітету або Т-лімфоцити хелпери клітинного імунітету й Т-цитотоксичні лімфоцити (CD8+).

Процес заселення Т-зон лімфоїдних органів і тканин включає взаємодію Т-лімфоцитів з ендотелієм посткапілярних венул і проходження їх через ендотелій у паренхіму органу. Проходження Т-клітин через ендотеліальний бар'єр судин здійснюється за допомогою спеціальних хімічних речовин - інтегринів, що експресовані на лімфоцитах. Інтегрини контактують з речовинами, що представлені на ендотелії судин органів і тканин, що призводить до міграції клітин у паренхіму органу. Локалізація Т-лімфоцитів у

Т-зонах забезпечується двома спеціальними речовинами - хемокінами, які виробляються інтердигітальними дендритними клітинами, що знаходяться в Т-зонах лімфоїдної тканини.

Важлива роль у підтриманні імунологічного гомеостазу належить В-клітинам. Розвиток В-лімфоцитів здійснюється в кістковому мозку під впливом клітинного кістковомозкового мікрооточення й гуморальних факторів. Під впливом спеціальних поверхневих адгезивних молекул (CD44 та інш.) посилюється проліферація ранніх пре-В-лімфоцитів та на їх поверхні експресуються рецептори до інтерлейкіну-7 (IL-7). Під впливом IL-7 про-В-лімфоцити проліферують і диференціюють у ранні пре-В-лімфоцити, а потім - у малі пре-В-лімфоцити, на поверхні яких з'являються поверхневі мономірні імуноглобуліни М (IgM). Ці структури є рецепторами В-клітин, які розпізнають антиген. Антигенна специфічність рецепторів генетично детермінована. На наступному етапі розвитку В-лімфоцитів відбувається орієнтація клітин на синтез антитіл певного класу. Одночасно з'являються В-лімфоцити, які експресують поряд з IgM також IgMG або IgA, а потім IgD.

З експресією на лімфоцитах IgD завершується етап антиген-незалежного визрівання В-клітин. Таким чином, на дозрілих В-лімфоцитах поверхневі Ig-молекули можуть бути представлені класами IgM, IgD і IgA. При чому всі імуноглобуліни, представлені на одній клітині, мають однакий ідіотип, оскільки кодуються одними й тими самими генами. Експресія молекул ГКГ на В-лімфоцитах спостерігається, починаючи зі стадії про-В-лімфоцитів. Ці антигени присутні на всіх дозрілих В-лімфоцитах.

14.4 Розпізнавання «чужого» і «свого»

Розвиток імунних реакцій гуморального й клітинного типу починається з проникнення антигену в організм людини й взаємодії з ним імунокомпетентних клітин. Цей процес завершується елімінацією антигенів, які викликали реакцію, або відторгненням трансплантату.

Антиген може потрапити до організму через різні бар'єрні тканини організму: шкіру, слизові оболонки шлунково-кишкового та урогенітального трактів, дихальні шляхи та різні органи й тканини. Імунний процес носить генералізований характер, зачіпляючи, не залежно від місця втручання антигенів, всі органи імунітету. Це обумовлено деякими факторами, у тому числі тім, що лімфоїдні клітини постійно циркулюють між усіма лімфоїдними органами й тканинами.

У розвитку імунної реакції як гуморального, так і клітинного типу, розрізняють 3

етапи:

1. Аферентний;

2. Центральний;

3. Еферентний.

На аферентному етапі відбувається розпізнавання антигенно чужорідного агента (наприклад, патогенних мікроорганізмів) антигенпрезентуючими клітинами (макрофагами, дендритними клітинами, В-лімфоцитами), його поглинання, процессинг антигену і його презентація в спеціальній імуногенній формі. На цьому етапі спостерігається посилення міграції імунокомпетентних клітин у зони концентрації антигенів.

На центральному етапі спостерігаються реакції міжклітинних взаємодій, проліферація й диференціювання клонів специфічних Т- і В-лімфоцитів, формування ефекторних клітин і клітин імунної «пам'яті». У випадку розвитку гуморальної імунної реакції утворюються плазматичні клітини - продуценти антитіл, при розвитку клітинного імунітету - цитотоксичні ефекторні клітини.

На еферентному етапі відбувається реалізація імунної реакції, що проявляється в знищенні чужорідних клітин-мішеней цитотоксичними лімфоцитами й макрофагами або нейтралізації розчинного антигену (наприклад, екзотоксину бактерій), лізисі позаклітинних бактерій антитілами.

Основною умовою розвитку імунної реакції є розпізнавання антигену, яке здійснюється як розчинними молекулами, так і молекулами, що вбудовані в мембрану клітин. До молекул, які беруть участь в розпізнаванні продуктів метаболізму патогенних мікроорганізмів, слід віднести - ЛПС-зв'язуючий протеїн, С-реактивний білок, C1q компонент комплементу, а також природні та імунні антитіла. Для активних центрів цих молекул на мембранах фагоцитів є спеціальні рецептори, які забезпечують поглинення патогену й подальший його процесинг і презентацію в імуногенній формі.

До клітин, що розпізнають антиген, слід віднести клітини, які мають фагоцитарні властивості, а на поверхні несуть спеціальні молекули, здатні розпізнавати антиген (наприклад, молекули CD14 зв'язують комплекс «бактеріальні ЛПС+ЛПС-зв'язуючий протеїн сироватки»). На нейтрофілах, на Т- і В-лімфоцитах присутні спеціальні рецептори, які здатні після антигенного стимулу перетворювати зазначені клітини на імунні Т- і В-лімфоцити, через які реалізуються імунні ефекти.

Роль антигенпрезентуючих клітин в організмі людини виконують дендритні клітини (лімфоїдні, мієлоїдні та фолікулярні), макрофаги та В-лімфоцити.

Дендритні клітини або макрофаги, що поглинули антиген, мігрують у регіональну лімфоїдну тканину, де розташовуються в Т-залежних зонах і презентують антиген для «розгляду» Т-лімфоцитам. Серед Т-лімфоцитів знаходиться клітина з рецептором, що є комплементарним даному антигену. Циркулюючі наївні Т-лімфоцити, потрапляючи в Т-зони лімфоїдних органів, активно «прилипають» до всіх доступних антигенпрезентуючих клітин та при активній участі інтерлейкіну-1 розпізнають антигенні пептиди, представлені молекулами ГКГ. Упізнавання чужорідних антигенів призводить до активації клітин, проліферації й диференціювання. У результаті цього здійснюється формування клону антиген-специфічних Т-лімфоцитів (імунних лімфоцитів), з яких формується популяція Т-лімфоцитів хелперів (які є продуцентами інтерлейкіну-2) та цитотоксичні лімфоцити. У процесі активації й диференціювання на Т-лімфоцитах хелперах екпресуються всі молекули, необхідні для взаємодії з В-клітиною. На цитотоксичних клітинах також експресуються всі молекули й синтезуються всі субстанції, необхідні для атаки клітини-мішені.

В процесі розвитку гуморальної імунної реакції після взаємодії Т-лімфоцитів з В-лімфоцитами останні мігрують до зони фолікулу, де проліферують і диференціюються в плазматичні клітини. У лімфоїдній тканині формуються центри бластних клітинних фор: у центрі - центробласти, на периферії - центроцити, а також плазматичні клітини, що продукують антитіла. Частина імунних В-лімфоцитів і плазмоцитів мігрує з цих центрів до лімфоїдної тканини слизових оболонок, де продовжує продукцію антитіл, що потрапляють у слизові секрети.

У випадку формування Т-клітинного імунітету на території Т-зон лімфоїдних органів у результаті міжклітинних взаємодій формуються Т-кілери. Цитологічно ця реакція виражається в трансформації малих лімфоцитів тимусзалежних зон у великі клітини з базофільною цитоплазмою - імунобласти, які трансформуються в малі лімфоцити з цитотоксичними властивостями. Сформовані Т-кілери мігрують у кров, а звідти - до місця локалізації патогену, де вони руйнують клітини-мішені. Паралельно з розвитком ефекторних Т- і В-клітин у Т- і В- зонах лімфоїдної тканини формуються Т- і В-клітини «пам'яті», які при повторному потраплянні антигену забезпечують формування вторинної імунної відповіді.

14.5 Закономірності імунної відповіді.

В імунній відповіді розділяють: 1. первинну імунну відповідь (розгортається на первинне надходження антигену в макроорганізм); 2. вторинну імунну відповідь (здійснюється на повторні надходження антигену). Вторинна імунна відповідь характеризується більш ранньою (на 5-7 добу у залежності від антигену) та потужнішою (у декілька разів) імунною реакцією. Центральна роль у розвитку вторинної імунної відповіді належить клітинам імунній «пам'яті». Імунна «пам'ять» зберігається в залежності від характеру антигену протягом місяця й може досягати років, а в деяких випадках зберігається все життя (наприклад, після вакцинації вакциною проти натуральної віспи).

Клітинами-носіями клітинної ланки імунної «пам'яті» є Т-клітини «пам'яті», а для гуморального імунітету Т- і В-клітини «пам'яті», які формуються в процесі розвитку первинної імунної відповіді відповідно з антигенстимульованих попередників цитотоксичних Т-клітин, антиген-стимульованих Т-хелперів і антиген-індукованих IgG+-В-клітин. Т- і В-В- клітини «пам'яті» мають морфологію лімфоцитів, здатні зберігатись у лімфоїдних органах на протязі багатьох років.

Динаміка розвитку первинної імунної відповіді як гуморального, так і клітинного типів характеризується трьома періодами: латентним (індуктивним), продуктивним (фаза росту) і фазою зниження.

Латентний період являє собою інтервал між годиною проникнення антигену в макроорганізм і появою в крові антитіл або специфічних цитотоксичних Т-лімфоцитів, що визначаються.

Продуктивний період - характеризується експоненціальним збільшенням кількості антитіл або цитотоксичних антитіл у крові. Фаза зниження - відповідно зниженням антитіл або цитотоксичних Т-лімфоцитів у крові. Залежно від дози і виду антигену, а також від реактивності організму ці періоди мають величину.

При розвитку вторинної імунної відповіді латентний період суттєво скорочується (або відсутній) і пролонгована фаза зниження. Продуктивний період характеризується швидким ростом титрів антитіл і швидким накопиченням цитотоксичних клітин (кількість антитіл та цих клітин значно перевищує їх число при первинній імунній відповіді).

14.6 Антитілоутворення

Здатність організму відповідати на дію антигену (речовини, що викликають в організмі вироблення антитіл і здатні специфічно реагувати із цими антитілами) виробленням гуморальних антитіл і комплексом клітинних реакцій, специфічних стосовно антигену, називається імунологічною реактивністю. Всі відомі антитіла по хімічній будові є глобулярними білками імуноглобулінами.

14.6.1 Структура антитіл

Типи й будова імуноглобулінів. Молекули ряду імуноглобулінів складаються із чотирьох поліпептидних ланцюжків - двох важких і двох легких (мал. 8). У кожній парі обидва поліпептиди однакові, але в різних імуноглобулінах вони мають різну будову. Усього в імуноглобулінах виявлено два типи легких і п'ять типів важких ланцюжків. Імуноглобуліни розрізняють і позначають по типах важких ланцюжків, оскільки обидва типи легких ланцюжків зустрічаються у всіх імуноглобулінах.

У людини до теперішнього часу виявлено п'ять типів антитіл: імуноглобуліни G(y); імуноглобуліни М(ц); імуноглобуліни А(а); імуноглобуліни D(8); імуноглобуліни Е(є); Для скороченого позначення слово «імуноглобулін» може бути замінено грецькою буквою у або Ig (IgM - цМ).

Легкі ланцюжки одного типу позначаються буквою К(к), іншого типу — L(X). Частина молекул кожного імуноглобуліну містить два поліпептиди К, а інша частина - два поліпептиди X.

Таким чином, IgG в організмі є у двох варіантах: к2у2 і Х2у2 Ост молекули імуноглобуліну становлять два однакові важкі ланцюжки відповідного типу. Вони зв'язані один з одним дисульфідними групами. Крім того, кожний важкий ланцюжок несе на собі ще один легкий ланцюжок, прикріплений до неї дисульфідними зв'язками. Легкі ланцюжки між собою не з'єднуються. Поліпептиди імуноглобулінів є відкритими. У силу цього на одному кінці поліпептиду є амінокислота з вільною аміногрупою NH2, а на іншому — амінокислота з вільною карбоксильною групою СООН. У молекулі імуноглобуліну всі поліпептиди строго орієнтовані таким чином, що N-кінцеві частини спрямовані в одну сторону, а С-кінцеві - у протилежну. Легкі ланцюжки зрушені по довжині важких ланцюжків до їх N-кінцевої частини. За рахунок цього N-кінцеві частини легкого й важкого ланцюжків розташовуються поруч. Установлено, що саме тут перебуває функціональний центр антитіла - детермінанта антитіла. Вона саме й утвориться N-кінцевими частинами легкого й важкого ланцюжків.

У молекулах імуноглобуліну є дві такі пари важких і легких ланцюжків і, отже, два функціональних центри. Тому первинні молекули гуморальних антитіл є двовалентними. При обробці імуноглобулінів детергентами, що руйнують дисульфідні зв'язки, але не змінюють структуру амінокислотних залишків, можна розділити молекули антитіл на тридцятимільйонні поліпептиди й виділити їх. В ізольованому вигляді ні важкі, ні легкі поліпептиди не здатні реагувати з антигеном. Це свідчить про те, що для утворення детермінанти антитіла потрібно обов'язково наявність N-кінцевих частин обох поліпептидних ланцюжків - важкої й легкої. При додаванні до суміші раніше ізольованих поліпептидів речовин, що відновлюють дисульфідні зв'язки, відбувається утворення повноцінних молекул імуноглобулінів, що специфічно реагують із антигеном, як і до розщеплення імуноглобуліну.

Специфічність антитіл пов'язана з первинною структурою поліпептидів у молекулі антитіла й, в остаточному підсумку, з послідовністю амінокислот у поліпептидах, що визначає стабільну просторову конфігурацію поліпептидів, що допускає реакцію з антигеном. Обоє N-кінцевих фрагмента, на відміну від Fc, здатні реагувати з антигеном, у зв'язку із чим були названі Faв (antigen binding - сполучний антиген).

Важливо, що Faв фрагменти розгорнуті стосовно довгої осі молекули за рахунок того, що обоє важких поліпептиди вигнуті й N-кінцеві частини важких поліпептидів, що несуть легкі ланцюжки, відхилені в протилежні сторони. Цей кут розбіжності фрагментів визначає відстань між антигенними детермінантами, з якими двовалентне антитіло може реагувати одночасно. Якщо частки, що несуть антигенні детермінанти, здатні зближатися так, щоб відстань між ними дорівнювала відстані між кінцями Fав, то молекули антитіла можуть зв'язувати такі частки один з одним у цілі комплекси агрегованих часток або молекул.

Fc фрагмент, що не реагує безпосередньо з антигенами, несе на собі ряд детермінант, відповідальних за інші властивості антитіл. На Fc є ділянки поліпептидів, щообумовлюють здатність антитіл сорбуватися на тканинах і зв'язувати комплемент. На ньому також розташовані специфічні антигенні детермінанти важких ланцюжків, проти яких тварини іншого виду виробляють антитіла. Кожний вид важких і легких поліпептидів характеризується певним складом і послідовністю амінокислот. У зв'язку із цим важкі ланцюжки й утримуючі їхні імуноглобуліни відрізняються один від одного по молекулярній вазі, константі седиментації й по електрофоретичній рухливості в полі постійного електричного струму.

Страницы:
1  2  3  4 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа