А Е Фукс - Iнноваційна політика як важіль прискореного розвитку економіки - страница 1

Страницы:
1 

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

10. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. — К.: Українські пропілеї, 2001. — 320 с.

11. Пасхавер О. Українські реформи, або Приватизацію ніхто не любить // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — № 4. — С. 61-85.

12. Суїменко Є. І. Приватизаційний процес: діючий сценарій і пошуки альтернативи // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія / Під ред.. М.О.Шульги. — К.: ИС НАНУ. — С. 129-143.

13. Українська приватизація: групи інтересів, причини, шляхи подолання / О. Й. Пасхавер, Л. Т. Верховодова, К. М. Агеєва; — К.: Центр економічного розвитку, 2008. — 85 с.

14. Селеньи И., Эял Г., Тоунсли Э. Построение капитализма без капиталистов. Образова­ние классов и борьба элит в посткоммунистической Центральной Европе. К.: ИС НАНУ, 2008. — 320 с.

Надійшла до редакції: 12.12.2009

УДК 330.341.1(477) А. Е. Фукс, д-р екон. наук, проф.,

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК ВАЖІЛЬ ПРИСКОРЕНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Розглянуто сутність державної інноваційної політики та її складові елементи, проаналі­зовано методи державної підтримки інноваційних процесів, запропоновано заходи щодо покращення інноваційної діяльності в Україні.

Рассмотрена сущность государственной инновационной политики и ее составные элемен­ты, проанализированы методы государственной поддержки инновационных процессов, предложены мероприятия по улучшению инновационной деятельности в Украине.

This research shows the essence of state innovative politics and its elements, analyses methods of state supporting of innovative processes, suggests ways for modernization of innovative activities in Ukraine.

Ключові слова: державна інноваційна політика, мета державної інноваційної політики, основні принципи державної інноваційної політики, пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності, типи інноваційної політики, стратегії інноваційного розвитку, методи державного регу­лювання інноваційної діяльності, податкові пільги, інноваційна інфраструктура.

Ключевые слова: государственная инновационная политика, цель государственной ин­новационной политики, основные принципы государственной инновационной политики, при­оритетные направления государственной инновационной политики, типы инновационной политики, стратегии инновационного развития, методы государственного регулирования ин­новационной деятельности, налоговые льготы, инновационная инфраструктура.

Main words: state innovative policy, aim of state innovative policy, main principles of state innovative policy, priority ways of innovative activity, kinds of innovative policy, strategies of innovative development, methods of state regulation of innovative activity, tax preferences, innovative infrastructure.

Україна може посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інно­ваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені у процесі струк­турної перебудови економіки. Тільки таким чином можна забезпечити істотне під­вищення конкурентоспроможності, технологічності та інноваційності вітчизняної економіки, змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів. На реаліза­цію цих завдань повинна бути спрямована державна інноваційна політика, яка ви­ступає основою для вибору інноваційної стратегії. Для досягнення відчутних струк-

© А. Е. Фукс, 2010турних зрушень у вітчизняній економіці необхідна висока інноваційна активність підприємств та підвищення її ролі у зростанні ВВП на основі впровадження новіт­ніх технологій. Нині зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7-1,0 % [4]. Це також підтверджується даними Все­світнього економічного форуму.

Проблемам формування інноваційної економіки, визначення основних її напря­мів, забезпечення відповідними ресурсами, вдосконалення законодавчої бази, ме­тодам і формам державного регулювання інноваційної діяльності присвячена знач­на кількість наукових праць вітчизняних економістів. Серед них варто виділити В. Александрову, А. Гальчинського, В. Гамана, В. Гейця, В. Гусєва, Я. Жаліла, В. Зянька, Ю. Каракая, М. Крупку, А. Нікіфорова, О. Лапко, С. Онишко, І. Павленко, М. Пашуту, В. Семиноженка, Л. Федулову, А. Чухна та ін. Проте багато питань за­лишається ще недостатньо дослідженими. Це, перш за все, питання удосконалення нормативно-правової бази, фінансового забезпечення інноваційної діяльності, по­силення ролі держави в інноваційному розвитку суспільства.

Метою статті є аналіз сучасної інноваційної політики держави, розкриття чин­ників, що гальмують інноваційний розвиток, розробка заходів щодо активізації ін­новаційної діяльності в Україні.

Розвиток економіки України багато в чому залежить від формування ефективної державної інноваційної політики, яка насамперед передбачає визначення пріорите­тів, концепцій і засад інноваційного розвитку, аналіз ресурсного інноваційного по­тенціалу, стану економічного базису економіки країни, створення нормативно-правової бази інноваційного підприємництва, використання прямих і непрямих ме­тодів активізації і регулювання інноваційної діяльності, утворення та вдосконален­ня відповідної інфраструктури.

Необхідність формування і реалізації інноваційної політики обумовлюється су­часним станом інноваційної діяльності, який характеризується низькою інновацій-ністю, структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних та соціальних аспектів.

Створення сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів — передусім турбота органів державної влади. За відсутності таких умов неможливо досягти пе­релому у сфері інноваційної діяльності, зокрема, підвищення конкурентоспромож­ності виробництва. Досвід розвинутих країн (США, Японії та ін.), які досягли знач­них економічних результатів, свідчить про те, що саме завдяки обґрунтованій дер­жавній інноваційній політиці забезпечується стійкий розвиток економіки.

Термін «інноваційна політика» почали використовувати в Україні нещодавно як самостійно, так і для розкриття близьких за змістом понять: «науково-технічна по­літика», «науково-технологічна політика» тощо.

На жаль, в економічній літературі досі відсутній єдиний підхід до визначення сутності державної інноваційної політики. Немає його і в базовому Законі України «Про інноваційну діяльність». Тому вважаємо за необхідне навести ряд визначень даного поняття. Так, В. Зянько вважає, що інноваційна політика — це складова со­ціально-економічної політики, яка визначає пріоритети інноваційного розвитку країни, включаючи комплекс організаційних дій, які забезпечують досягнення по­ставленої мети [2, с. 171]. Л. Федулова стверджує, що державна інноваційна полі­тика — система цілеспрямованих заходів органів державної влади щодо забезпе­чення інноваційної структурної перебудови економіки [5, с. 378]. Під державною інноваційною політикою також розуміють складову економічної політики, що ви­значає головні цілі розвитку інноваційної сфери та принципи, напрями, форми і ме­тоди діяльності держави для їх досягнення, підкріплені законодавчими та виконав­чими засобами забезпечення, необхідними для стимулювання, формування і розвитку національного інноваційного потенціалу з метою реалізації національних планів і (або) стратегії розвитку.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» визначені лише мета, принципи та завдання державної інноваційної політики. Так, метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкуренто­здатної продукції.

На наш погляд, державна інноваційна політика це складова економічної полі­тики, яка визначає цілі, принципи, напрями, пріоритети, форми і методи державно­го регулювання інноваційної діяльності в науково-технологічній та виробничій сферах. Усі складові державної інноваційної політики взаємопов'язані і тісно взає­модіють між собою.

Інноваційна політика формується на основі законодавства. В Україні відповідна нормативно-правова база була започаткована Законом України «Про основи дер­жавної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який набув чинності 13 грудня 1991 р. Базовим законом для розвитку інноваційної сфери є Закон Украї­ни «Про інноваційну діяльність».

Сучасна нормативно-правова база науково-технічної та інноваційної діяльності нараховує понад тисячу документів. У кількісному вираженні вона більш-менш до­статня, проте не підкріплена фінансуванням, методиками, інформацією. Важливою є фінансова підтримка інноваційної діяльності. Так, Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» законодавчо закріплено щорічний рівень бюджетно­го фінансування науково-технічної діяльності не менше 1,7 % ВВП, практично ж він не перевищує 0,4 % ВВП і має тенденцію до зниження. Щорічне фінансування освіти фактично становить 5-6 % ВВП при нормативі у 10 %. Кошти, що виділя­ються з бюджету на освіту, удвічі, а на науку в чотири рази менше, ніж це передба­чено законодавством. У чинних нормативно-правових актах не простежується сис­темного підходу, тому говорити про досконалість створеної законодавчої бази поки ще зарано.

Для досягнення поставленої мети держава розробляє принципи, на основі яких здійснюватиметься політика в науковій та інноваційній сферах, а також формує механізм її реалізації.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

— орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки та визначення її держав­них пріоритетів;

— формування законодавчої та нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

— створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного нау­ково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

— здійснення заходів щодо підтримки міжнародної науково-технологічної коо­перації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому рин­ку та її просування на зовнішній ринок;

— ефективне використання ринкових механізмів в інноваційній діяльності, її фінансовій підтримці, здійсненні сприятливої кредитної, податкової і митної полі­тики у цій сфері;

— сприяння розвитку інфраструктури, інформаційному забезпеченню та підго­товці кадрів для сфери інноваційної діяльності.

Зазначені принципи знайшли відображення у визначенні окремих напрямів державної інноваційної політики.

Формування інноваційної політики починається з вибору пріоритетів — найваж­ливіших напрямів діяльності. Державні пріоритети інноваційної діяльності ви­кладені в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності».

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні включають стратегічні і се-редньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше 10 років). Найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави розроблені на під­ставі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інно­ваційного потенціалу.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності спрямовані на реалізацію протягом найближчих 3-5 років. Це, зокрема, напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг з метою освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг, конкурентоспромож­них на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 рр. є:

— модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

— машинобудування та приладобудування як основа високо-технологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

— нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

— вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

— високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промис­ловості;

— транспортні системи: будівництво і реконструкція;

— охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

— розвиток інноваційної культури суспільства [1, с. 47-48].

На жаль, на даний час інноваційна політика характеризується множинністю цілей і відсутністю чітких пріоритетів. Як показує аналіз, більшість стратегіч­них пріоритетних напрямів інноваційної діяльності орієнтована на розвиток III-го і IV-го технологічних укладів. Що стосується середньострокових пріоритет­них напрямів інноваційної діяльності, то їх перелік є досить великим, а тому можна припустити, що певна їх частина не буде забезпечена фінансуванням. Крім того, середньострокові пріоритетні напрями були визначені лише на пері­од до 2007 р. Отже, виникає необхідність їх перегляду і уточнення. Це стосуєть­ся і пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які визначені лише до 2006 р. Досі не внесені зміни до Законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», пов' язані з переглядом раніше визначених пріоритетних на­прямів науки і техніки, «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» щодо перегляду пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх скорочення та узгодження зі стратегічними пріоритетними напрямами розвитку країни. Це, в свою чергу, ускладнює можливість концентрації фінансових та ін­телектуальних ресурсів держави на пріоритетних напрямах науково-технологічного розвитку.

З метою підтримки розвитку інноваційних процесів в Державному бюджеті України на 2007 р. вперше було передбачено відповідні обсяги бюджетного фінан­сування на реалізацію декількох бюджетних програм, проте вони з того часу так і не були запроваджені.

Визначаючи методи державного стимулювання і регулювання інноваційної діяль­ності, їх поділяють на прямі і непрямі. Прямі методи передбачають безпосереднє фінансування інноваційних проектів за рахунок державного бюджету чи державних позабюджетних фондів. При цьому допомога спрямовується на пріоритетні, страте­гічно важливі для держави напрями досліджень, переважно фундаментального ха­рактеру, а також на інфраструктурні проекти, закупівлю передових іноземних тех­нологій, ліцензій і патентів, участь у міжнародних науково-технічних програмах. Застосування таких методів збільшує видатки держави.

Непрямі методи стимулювання інноваційної діяльності — це методи, в резуль­таті використання яких зменшуються обсяги надходжень до державного бюджету. Така підтримка інноваційної діяльності набуває форми податкових пільг, дозволу на застосування прискореного нарахування амортизації тощо.

У світовій практиці особливо важливе місце відводиться податковим формам непрямих методів стимулювання інноваційної діяльності, які реалізуються, здебіль­шого, у вигляді податкового кредиту, податкових канікул і податкових знижок. Сутність останніх полягає в тому, що підприємству дозволяють вилучити з бази оподаткування певний відсоток від суми, витраченої на інноваційну діяльність.

За умов податкового кредиту держава дозволяє підприємству, яке займається інноваційною діяльністю, відстрочити сплату податку на прибуток з метою надан­ня в його розпорядження додаткових ресурсів. Саме так трактується податковий кредит у вітчизняному законодавстві, зокрема в Законі України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств».

Вітчизняним законодавством передбачено пільгове оподаткування інноваційних підприємств, тобто тих, у яких частка інноваційної продукції у звітному періоді дорівнює 70 % від загального обсягу виготовленої продукції.

Проте нині в Україні переважно передбачена бюджетна підтримка інноваційної сфери. Пільгові умови в інноваційний сфері встановлені Законами України «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків». Основними пільгами для інноваційних підпри­ємств відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» є:

— 50 % податку на прибуток, що одержаний від виконання інноваційних проек­тів, і 50 % податку на додану вартість з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов' язаних із виконанням цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним винятково на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності та роз­ширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз;

— інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основно­го капіталу та встановлюється щорічна 20-відсоткова норма прискореної амортиза­ції основного капіталу групи 3;

— інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 % від діючої ставки оподаткування;

— митні пільги: необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакциз­них товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку дії свідоцтва про держав­ну реєстрацію інноваційного проекту мають бути звільнені від сплати ввізного мита та ПДВ.

Але цей закон так і не вступив в силу в повному обсязі, після його прийняття було призупинено дію ряду положень щодо надання податкових та митних пільг інноваційним підприємствам. Зокрема, це здійснювалося на підставі Законів України про Державний бюджет на 2003, 2004, 2005 роки. При перегляді держав­ного бюджету у березні 2005 р. були скасовані статті 21 і 22 Закону України «Про інноваційну діяльність» та відмінено пільги, що надавалися Законом України «Про спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків». Внаслідок відсутності усталеної законодавчої бази, інноваційна діяльність в Украї­ні погіршується.

Важливим напрямом державної інноваційної політики є створення умов для фор­мування і функціонування інноваційної інфраструктури. В Україні сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури. Так, за даними Держкомстату

України, станом на кінець 2008 р. у країні діяло лише 24 інноваційні центри, 28 на­уково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів, 5 центрів інновацій та трансферу технологій, 23 центри комерціалізації інтелектуальної власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науково-техніч­ної та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів, створено 16 технологічних парків, функціонували нечисленні консалтингові фірми та небан-ківські фінансово-кредитні установи. В регіонах України практично відсутні вен­чурні фонди, а створення центрів трансферу технологій знаходиться на початковій стадії.

На сьогодні система технологічних парків є чи не єдиним позитивним прикла­дом дієвого механізму із забезпечення реалізації державної інноваційної політики. Завдяки реалізації проектів технологічних парків на ринку України з' являється віт­чизняна конкурентоздатна продукція, що сприяє заміщенню імпорту та позитивно впливає на українську економіку в цілому.

Реалізація інноваційних проектів дозволила технопаркам з 2000 р. створити ста­більно діючі виробництва інноваційної продукції, що продовжують нарощувати обсяги випуску та наповнювати державний та місцеві бюджети і після закінчення терміну дії спеціального режиму. Річний випуск інноваційної продукції за проек­тами технопарків збільшився в 16,7 разу (з 0,18 млрд грн у 2001 р. до 3,0 млрд грн у 2007 р.). Усього за цей період було реалізовано інноваційної продукції на 11,4 млрд грн, з яких більше 14 % — за кордоном. За час існування технопарків до бюджетів і державних цільових фондів перераховано 839 млн грн, що значно перевищує всі види державної підтримки за цей період (477 млн грн). 95 % інноваційної продукції випущено за проектами «академічних» технопарків.

На жаль, у 2009 р. активність технопарків практично зведено до нуля: кількість діючих проектів технопарків зменшилася в сім разів (з 108 до 17). При цьому 11 проектів було зареєстровано в останні два роки, тоді як з 2005 по кінець 2007 року не було зареєстровано жодного. Загальний обсяг реалізованої інноваційної продук­ції співставний з показниками 2000-2002 рр. і становить у першому півріччі 2009 р. лише 227,5 млн грн, що у 6,7 разу менше за результати першого півріччя 2007 р. Платежі до бюджетів та державних цільових фондів скоротилися з 123,1 млн грн за перше півріччя 2007 р. до 13,6 млн грн за перше півріччя 2009 р. [4]. Основними причинами такої ситуації є невиконання Закону України «Про спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків» та внесення змін до нього Законом України «Про Державний бюджет на 2005 рік».

Реалізація виваженої інноваційної політики є на сьогодні для України надзви­чайно актуальною. Тому необхідно розглянути відомі економічній науці типи інно­ваційної політики, які розрізняються за баченням досягнення мети:

1 — технологічного поштовху;

2 — ринкової орієнтації;

3 — соціальної орієнтації;

4 — зміни економічної структури господарського механізму [2, с. 117].

За умов, що склалися, найсприятливішим типом інноваційної політики є політи­ка технологічного поштовху, здійснення якої дозволить закласти підвалини для прогресивних змін в економіці. Для цього необхідні чималі інвестиційні ресурси, суттєво має зрости роль держави, оскільки вона повинна взяти на себе зобов' язання щодо створення організаційних і фінансових умов, які б забезпечили успішний ін­новаційний розвиток країни.

Інноваційна політика виступає також основою для вибору відповідної іннова­ційної стратегії. Найбільш дослідженими в економічній літературі є три основні стратегії інноваційного розвитку: 1) стратегія перенесення (поширення) інновацій, сутність якої полягає у використанні зарубіжного науково-технічного потенціалу і його досягнень у вітчизняній економіці; 2) стратегія запозичення (диверсифікаціїінновацій), яка передбачає освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, із використанням власної дешевої робочої сили та науково-технічного потенціалу; 3) стратегія нарощування (інноваційного розвитку), яка спрямована на створення нової високотехнологічної продукції на основі досягнень вітчизняного науково-технічного потенціалу та інтеграцію фун­даментальної і прикладної науки.

В Україні домінують стратегії перенесення та запозичення, тоді як дійсно інно­ваційна продукція створюється завдяки стратегії нарощування. Тому пріоритетним для економіки України має бути шлях інноваційного розвитку, що ґрунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь ви­значених державою важливих напрямах науково-технологічного прогресу. Зрозу­міло, що без активного втручання держави у цей процес реалізувати стратегію на­рощування майже неможливо.

Як показує аналіз, формування і реалізація державної інноваційної політики — це складний процес, який повинен враховувати не тільки наявні проблеми в інно­ваційній сфері в Україні, а й світові тенденції науково-технологічного розвитку. Інноваційна діяльність у нашій державі гальмується багатьма чинниками і знахо­диться на низькому рівні. Вітчизняна практика підтримки інноваційної діяльності є неефективною, оскільки переважно використовуються методи прямого державного регулювання. Формування інноваційної інфраструктури відбувається вкрай повіль­но. Виходячи з цього, інноваційна політика повинна стати найважливішим важелем виведення економіки з кризи і забезпечення її динамічного розвитку.

Література

1. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності: Зб. законодав. актів. За ста­ном на 1 березня 2005 р. / Упоряд. Г. О. Андрощук, М. В. Гаман; Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2005.

2. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і роз­витку. — Вінниця, 2005. — 263 с.

3. Розвиток інноваційної діяльності та трансферу технологій протягом 2008-2009 років // Електронний ресурс: Режим доступу: www.mon.gov.ua /science/ innovation/ rozn_2008-2009.doc.

4. Семиноженко В. Про стан та перспективи розвитку науково-технологічного потенці­алу України // Електронний ресурс: Режим доступу: www.niss.gov.ua/ Monitor/ December2009/12.htm

5. Федулова Л. І. Інноваційна економіка: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 480 с.

Надійшла до редакції: 12.01.2010

УДК 330.101.52 А. Є. Никифоров, канд. екон. наук, доц.,

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДІАГНОСТИКА СТРУКТУРНОЇ ДИНАМІКИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Досліджено етапи інвестиційного процесу в Україні, динаміка нагромадження й спожи­вання основного капіталу, технологічна структура інвестицій в основний капітал. Про­ведено аналіз структурної динаміки інвестицій в основний капітал за видами економіч­ної та промислової діяльності, досліджено структуру джерел фінансування інвестицій.

© А. Є. Никифоров, 2010

Страницы:
1 


Похожие статьи

А Е Фукс - Iнноваційна політика як важіль прискореного розвитку економіки

А Е Фукс - Методологічні аспекти дослідження національного багатства в сучасній політичній економії

А Е Фукс - Проблеми формування і розвитку інноваційної інфраструктури в україні