Л М Лиськова - Iнтеграційні аспекти інноваційного розвитку україни в умовах світової фінансової кризи - страница 1

Страницы:
1 

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

2) фінансова криза обумовила зменшення доступу до зовнішніх приватних запо­зичень, але зріс доступ до кредитів міжнародних фінансових організацій, що стало умовою продовження зростання абсолютної величини боргу;

3) світова фінансова криза обумовила стрімке зростання боргового навантажен­ня на економіку (більше за кризову межу по показнику зовнішній борг до ВВП) че­рез зміну валютного курсу та через падіння виробництва, внаслідок чого реальна ціна повернення зовнішнього боргу стрімко зросла, а нові приватні запозичення стають дуже дорогими;

4) приватний зовнішній борг через механізми державного підтримання валютно­го курсу поступово перетворюється на державний;

5) в умовах, коли для України перекриті канали залучення приватних зовнішніх запозичень, необхідно продовжувати співпрацю з міжнародними фінансовими ор­ганізаціями.

Література

1. Данилишин Б. Економіка України: розвиток в умовах фінансової нестабільності // Новий економіст 2008. — № 1.

2. Вахненко Т. П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання // Фінанси України. — 2008. — № 10.

3. Сайт Міністерства фінансів України. Аналітичні матеріали щодо державного боргу: www.minfin.gov.ua/document/224540/Debt_VVP.pdf

4. Сайт НБУ. Зовнішній борг України станом на 01.10.2009 року: www.bank.gov.ua/Balance/Debt/01102009.xls

5. Уманців Ю. М. Глобальні фінансові виклики: світовий досвід та українські реалії // Фінанси України. — 2009, — № 3.

Надійшла до редакції: 09.02.2010

УДК 330.341 Л. М. Лиськова, ст. викладач,

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ІНТЕГРАЦІЙНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Розглянуто особливості інноваційного розвитку України в умовах фінансових обмежень. Проаналізовано світовий досвід активізації інноваційної діяльності. Запропоновано за­ходи щодо інтеграції науково-технічної та інноваційної діяльності у світовий інноваційний простір.

Рассмотрены особенности инновационного развития Украины в условиях финансовых ограничений. Проанализирован мировой опыт активизации инновационной деятельно­сти. Предложены способы интеграции научно-технической и инновационной деятель­ности в мировое инновационное пространство.

Peculiarities of innovation development of Ukraine in the context of financial restrictions are examined. The global experience in anticipation of innovation activity is analyzed. The methods of integration of R&D and innovation activity into global innovation space are suggested.

Ключові слова: інноваційний розвиток, інноваційна система, інтеграційні процеси, Європейський Союз, фінансово-промислові групи.

Ключевые слова: инновационное развитие, инновационная система, интеграционные процессы, Европейский Союз, финансово-промышленные группы.

Key words: innovation development, innovation system, integration processes, European Union.

© Л. М. Лиськова, 2010

Постановка проблеми. Проблема виходу економіки України з кризового стану забезпечення стійкого довгострокового зростання в значній мірі залежить від від­новлення інноваційного розвитку. Ця проблема набуває особливої актуальності під впливом низки негативних ендогенних та екзогенних чинників. Суперечливі ре­зультати ринкової трансформації економіки загальмували процеси науково-технічного розвитку, оновлення технологічної бази виробництва, структурної пе­ребудови. Водночас приєднання України до СОТ — впливом міжнародної органі­зації, до складу якої входять понад 150 країн, припадає понад 95 % світового това­рообороту загострює питання здатності країни виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам.

Аналіз досліджень та публікацій. Загострення міжнародної конкуренції в умо­вах світової фінансової кризи вимагає використання не лише власного науково-технічного та інноваційного потенціалу, але й його нарощування за рахунок якісної зміни спеціалізації України у світовому та європейському просторі, підвищення ча­стки інноваційної продукції з високою доданою вартістю в експорті та високотех-нологічних послуг. Саме на цій обставині акцентують увагу провідні вчені нашої країни, присвячуючи дослідженню економіки знань як модернізаційного проекту України, інноваційно-технологічному розвитку та конкурентоспроможності вітчиз­няної економіки фундаментальні праці [1-5].

Невирішена частина загальної проблеми. Незважаючи на чисельність змістов­них публікацій, дослідження багатьох інтеграційних аспектів інноваційного розвитку України не набуло системного характеру. Поза увагою дослідників лишаються такі аспекти інтеграції інноваційної діяльності України у світовий простір, як форму­вання сучасної політики міжнародного співробітництва в науковій та інноваційній сфері, розробка стратегії виходу вітчизняних компаній на зовнішні ринки та розви­тку підприємницької діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Об'єктивною передумовою станов­лення сучасної політики розвинених каїн виступає формування інформаційного техніко-економічного укладу, який відрізнявся високим потенціалом інтеграції і супроводжувався зміщенням під впливом НТП орієнтирів інтернаціоналізації зі сфери обігу у сферу науки, техніки, виробництва, виходом загальної та міжгалузе­вої спеціалізації і кооперування за межі національних економік [2, с. 58]. Господар­ська інтернаціоналізація прискорила інтеграцію інноваційних систем, сприяла зро­станню європейської економіки. Так, якщо в 70-х роках минулого століття суспільна продуктивність праці в розрахунку на одного мешканця Європи станови­ла всього 60-70 % від аналогічного показника США, то вже на початку ХХІ-го сто­ліття продуктивність праці у цих регіонах майже зрівнялась. Випереджальними тем­пами у Європі зростала індустрія високих технологій, випуск наукоємної про­дукції.

На країни ЄС припадає 32 % світових комунікацій (США — 33 %). У сфері авіа-космічної промисловості і телекомунікацій спостерігається задовільний баланс ви­трат і прибутку, в обсягах 6,2 і 2,4 млрд щорічно. ЄС є абсолютним лідером у сфері виробництва енергозберігаючих технологій, їх частка складає 35 % [6]. Європа є світовим лідером у деяких галузях науки й техніки, однак США — батьківщина ра­дикально нових інновацій на ринках, що швидко зростають, японські ж фірми ма­ють переваги в окремих галузях. Відставання Європи від США та Японії у високо-технологічних галузях, зокрема інформаційних технологіях, європейські країни прагнуть подолати за рахунок підтримки інновацій з використанням значного ар­сеналу методів й інструментів, у тому числі фінансових. У цьому зв' язку потребує вивчення і використання досвіду країн ЄС щодо розвитку національних інновацій­них систем, і особливо їхньої взаємодії у процесі технологічних трансформацій.

Інноваційний розвиток у технологічно розвинених країнах ЄС сприяє форму­ванню однотипних інститутів, уніфікації законодавства. Інновація тим самим екс­плуатує ефект масштабу у питаннях маркетингу, виробництва і управління ново­введеннями не тільки у національному, але й у світовому економічному просторі. При цьому інституціональне середовище, яке складається з неформальних обме­жень, сприяє становленню особливих управлінських структур-мереж, які мають похідний характер від нього. Створення нового простору цілей, цінностей, ресурсів для бізнесу відбувається за рахунок новітніх інформаційних технологій, електрон­них засобів комунікації посилюють значення інституціоналізації європейського на­уково-технічного та інноваційного простору у змінах відносин між країнами-членами ЄС. Отже, поєднання міжнародних економічних відносин та інститутів, що забезпечують їх функціонування й реалізацію, інтеграційна політика і відповід­ні механізми і інструменти її здійснення формують механізми інтеграційної інно­ваційно-технологічної взаємодії.

Процеси інтеграції й інтернаціоналізації світової економіки призвели до виник­нення нових інтегрованих господарських структур, які стали одними з основних суб' єктів світової економіки. Завдяки використанню переваг від інтеграції й інтер­націоналізації ці структури отримують додаткові можливості в підвищенні якості продукції, збільшенні стійності до зовнішніх погроз, скороченні витрат на розроб­ку й виведення на ринок нових продуктів, ефективного використання інтелектуаль­ного капіталу.

Середовище, яке забезпечує трансформацію результатів інтелектуальної діяль­ності у прибуткову виробничу діяльність через її ринкову оцінку є інноваційна сис­тема [7, с. 100]. Ефективна організація інноваційного процесу в більшій мірі, ніж наявність наукових шкіл визначає стан і перспективи розвитку інтеграційних про­цесів, визначає можливості виходу країни на лідируючі позиції у світі. У цьому контексті для України, яка має значний науково-технологічний потенціал, особли­вого значення набуває формування інноваційної системи, залучення інтелектуаль­ного капіталу для трансформації ринку промислових товарів, підвищення питомої ваги наукоємної та високотехнологічної конкурентоспроможної продукції. Основ­на проблема, яка виникає в процесі пошуку шляхів інтеграції України у європейсь­кий науково-технічний та інноваційний простір, знаходиться в площині різних рів­нів технологічного розвитку країн.

Розв'язання цієї проблеми можливе на основі організації виходу вітчизняних компаній через створення потужних фінансово-промислових груп. В Україні сьо­годні є всі умови для перетворення неформальних міжнародних зв' язків у формалі­зовані, створюючи повноцінний статус ТНК — достатньо могутніх у фінансовому відношенні для конкуренції на світових ринках. Проте для цього вони повинні знач­но підвищити свою увагу до технологічної сторони розвитку, масованого інвесту­вання в новітні технології. Головною функцією інноваційної діяльності фінансово-промислової групи має бути підвищення конкурентоспроможності на локальних та міжнародних ринках через впровадження результатів наукових розробок у вироб­ництво та здійснення організаційних інновацій. Україна повинна активніше вико­ристовувати значний наявний потенціал українських ФПГ і міжнародних ТФПГ, що працюють на її території, з метою отримання як можна більших вигод для своєї економіки.

З цією метою необхідно удосконалення системи державного регулювання діяль­ності фінансово-промислових груп, серед яких основними є:

— розробка концептуальних підходів державної політики, щодо інституціональ-ної трансформації економіки України, яка повинна передбачати, крім іншого, курс на підтримку ТФПГ;

— удосконалення законодавчої бази, що регламентує створення й діяльність ТФПГ (насамперед Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»);

— оптимізація (у бік спрощення) процедури державної реєстрації ФПГ;

— забезпечення державної підтримки українським ФПГ.

Перспективи підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фінансово-промислових груп можуть бути визначені як відносна характеристика, яка відображає відмінності процесу розвитку даної фінансово-промислової групи від ФПГ-конкурента (або середньо галузевих показників) як за ступенем задово­лення своїми товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефек­тивністю та стійкістю виробничої діяльності як промислового блоку ФПГ, так і ефективністю діяльності фінансового блоку. Розвиток науково-технічного прогре­су, інновацій потребує значних фінансових ресурсів, обсяги якого знаходяться у прямій залежності від рівня розвитку країни. Для України фінансові обмеження вимагають неординарних зусиль і спеціальної політики проривного типу [9, с. 78], запровадження дійових заходів для стимулювання прогресивної структурної пере­будови економіки та проведення ефективного реформування сфер, що впливають на відтворення інтелектуального капіталу — науки, освіти, інноваційної діяльності.

Країни ЄС для побудови динамічнішої економіки, яка базується на знаннях і за­безпечить їм світове лідерство, у 2000 р. об' єднали свої національні інноваційні си­стеми в єдину мережу. Одночасно з цим проголошена концепція створення єдиного дослідницького простору в Європі з метою об' єднання зусиль учених різних країн. Інноваційні системи країн-членів ЄС досягли величезних успіхів, сформувавши новий світовий економічний простір.

Світовий досвід показує, що сьогодні не тільки передові, технологічно розвине­ні країни нарощують обсяги фінансування науково-технічної сфери, але й країни аутсайдери ЄС, малі країни і навіть колишні пострадянські республіки. Витрати на дослідження і розробки у середньорічному вимірі зростали, за даними Євростату, таким чином: у Фінляндії — 13,5 %, Греції — 12,0 %, Португалії — 9,9 %, Ірландії — 8,2 % при середньому темпі ЄС у другій половині 90-х — 3,4 %. Високі темпи зро­стання обсягів фінансування НДДКР дозволили Фінляндії збільшити коефіцієнт науковомісткості ВВП з 1,5 % у 1985 р. до 3,6 % у 2002 р. [9, с. 79].

Серед чисельних методів і прийомів вибору базової стратегії розвитку підпри­ємницької діяльності, вітчизняні промислові підприємства використовують:

— стратегію обмеженого зростання. Застосовується у галузях зі стабільною технологією, мета розвитку встановлюється, залежно від досягнутого рівня і кори­гуються зі зміною умов. Якщо стан фірми на ринку задовільний, то це дає підстави дотримуватись у перспективі раніше обраної стратегії, що знижує ризик. Таку стратегію доцільно використовувати на колишніх підприємствах ВПК, де має місце досить високий технологічний рівень, але відсутні фінансові джерела розширення виробництва й збуту;

— стратегію зростання. Найчастіше застосовується у динамічно зростаючих га­лузях зі швидко змінною технологією. Характеризується значним зростанням рівня розвитку порівняно з досягнутим, поєднується з інноваційною політикою фірми. Ця стратегія потребує значних фінансових ресурсів, тому на підприємствах Украї­ни вона використовується досить рідко і може бути представлена підприємствами, що працюють у галузі телекомунікацій;

— стратегію скорочення. Найдоцільніша за умови постійного погіршення фі­нансових показників підприємницької діяльності, відчутності позитивної реакції на різні заходи, спрямовані на зміну ситуації. Найбільш доцільно впроваджувати істотні поліпшуючи інновації, що створюють продукцію з новими споживчими власти­востями порівняно з базовою інновацією, що націлена на утримання конкурентних позицій фірми через оптимізацію співвідношення «витрати—результати». Така стратегія можу бути використана підприємствами легкої промисловості, харчових і деревообробних підприємств;

— комбінована стратегія. Найсприятливіша для великих підприємницьких структур, що функціонують одночасно у кількох галузях і мають можливості поєд­нання існуючих стратегій залежно від нових ринкових можливостей.

Застосування тієї чи іншої стратегії інноваційного розвитку підприємства доціль­но ставити у залежність від життєвого циклу товару. Зазначимо, що можливості вибору стратегії, оновлення продукції, поліпшення її якісних характеристик зале­жить від наступних обставин: 1) наявності на підприємстві напрацьованих техно­логічних розробок, «ноу-хау», винаходів, раціоналізаторських пропозицій, адапто­ваних до існуючої матеріально-технічної бази; 2) можливостей використання запозичених досягнень науково-технічного прогресу, інноваційної діяльності ін­ших учасників інноваційного процесу; 3) єдності і взаємодії функціональних еле­ментів національної інноваційної системи, інституціонального середовища підпри­ємницької діяльності і її фінансового забезпечення у інноваційно активних підприємствах.

Практика країн ЄС свідчить про постійний пошук цих країн у використанні інвес­тиційного потенціалу бізнесу, державних коштів та спільних фінансів ЄС, удоскона­лення управління технологічними інноваціями. Орієнтація на механізми субсидій, по­глинання компаній, державних закупівель інноваційної продукції, створення умов для розвитку фондів венчурного капіталу, використання програмно-цільового метода реа­лізації технологічних програм і схем спільного фінансування розробок складають да­леко не повний перелік заходів, що застосовують країни ЄС. Водночас, відбувається структуризація європейського науково-дослідного простору, залучення до виконання наукових програм дослідників з країн СНД, у тому числі з України. Проте, слід реаль­но оцінювати нинішні можливості інтеграції України до структур ЄС і не абсолютизу­вати цей напрям розвитку міжнародної кооперації. Варто врахувати, що участь у нау­ково-технічних та інноваційних програмах ЄС вимагатиме значного фінансування відповідних напрямів власними зусиллями.

Але це не означає відсутності можливостей фінансування інноваційних проектів за рахунок зовнішніх джерел: адже рушійною силою глобалізації у все більшій мірі стає міжнародний рух капіталу у формі прямих та портфельних інвестицій, креди­туванні та фінансуванні виробництва наукомісткої продукції, високотехнологічних товарів. Головним суб' єктом прямого іноземного інвестування виступають ТНК, які мають широкий спектр можливостей для розміщення ПІІ. Стрімке зростання мережі філій ТНК у світі засвідчує такі дані: якщо після другої світової війни ТНК створювали приблизно 100 іноземних філій за рік, то зараз майже в 1000 разів біль­ше. У світі налічується понад 800 тис. іноземних філій, якими володіють 63 тис. фінансових компаній. При цьому 270 тис. філій розміщені у розвинутих країнах, 360 тис. — у країнах, що розвиваються, і 170 тис. — у країнах з перехідною еконо­мікою. Сьогодні ТНК контролюють орієнтовано 80 % світового технологічного по­тенціалу в приватному секторі, приблизно ж стільки ж — у торгівлі.

Досвід країн нових членів ЄС показує, що зарубіжні філіали перетворилися у важливе джерело продукування інновацій. Зокрема в Угорщині, Польщі та Чеській Республіці дослідження і розробки тісно пов' язані з промисловістю, інноваційними технологіями і продуктами для регіональних або глобальних ринків.

Основними причинами активізації діяльності ТНК є можливість перетворити ін­вестиції в нематеріальні активи у вигляді патентів, технічних знань, авторських прав, торговельних марок, які легше ніж матеріальні активи перенести з однієї країни до іншої, де вони за сприятливих умов швидко трансформуються у додатко­ві виробничі потужності за відносно низьких витрат. Водночас розгортання ТНК своєї діяльності в інших країнах обумовлює необхідність адаптації технології до місцевих потреб, створювати умови для реалізації своєї продукції на нових ринках. У багатьох випадках для інтеграції інновацій потрібна інтернаціоналізація НДДКР, що істотно впливає на посилення інтеграції економічних відносин у сфері високих технологій, виробництва наукоємної продукції. Адже загострення міжнародної конкуренції, зростання витрат на проведенні досліджень у зв' язку з підвищенням їх складності, обумовлює необхідність розчленування інноваційного процесу, поглиб­лення спеціалізації. Значну роль у посиленні інтеграційних процесів набуває у ба­гатьох випадках гостра потреба у висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрах. Це дає Україні, яка зберегла вагомі наукові школи, додаткові можливості до участі в інтернаціоналізацїі інноваційної діяльності [10, с. 126-135].

Водночас політика інноваційного розвитку, орієнтована на поглиблення інтег­рації з ТНК, використання прямих іноземних інвестицій і науково-дослідних роз­робок для приймаючих країн криють істотні загрози, а саме:

— існує потенційна можливість зростання вітчизняних інноваційних розробок, якщо у них не зацікавлені ТНК або вони є конкурентними по відношенню до іно­земних розробок;

— різні форми мотивації наукових кадрів, розробників, розбіжності в рівнях оплати і стимулювання нововведень для вітчизняних і зарубіжних партнерів;

— намагання приймаючих країн зберегти під своїм контролем захищені авторськи­ми правами знання при зворотному намаганні ТНК використовувати їх у повній мірі.

Висновки. Вищевикладене дозволяє зробити узагальнюючий висновок про те, що стратегія інноваційного розвитку повинна передбачати поліпшення функціону­вання національної інноваційної системи за рахунок заохочення нововведень і за­безпечення стійкого попиту на інновації, зростання віддачі від інтелектуальних ін­вестицій, зроблених іноземним капіталом. Стає актуальною застосування пільгової податкової і кредитної підтримки інноваційно активних підприємств, здатних на виробництво і збут на світових та західноєвропейських ринках високотехнологіч-ної продукції. Доцільно застосовувати структуроутворюючу політику інвестицій­них пріоритетів у сфері інноваційної інтеграції, у все більшій мірі підпорядковува­ти зовнішні запозичення держави структурній політиці, а іноземні і вітчизняні інвестиції — інноваційному розвитку. Зростання новітніх технологій здатне спри­чинити істотну активізацію інтеграційних процесів, наблизити інноваційну систему України до параметрів інноваційних систем розвинених країн.

Література

1. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці Україні: В 3 т. / Т. 1: Еко­номіка знань — модернізацій ний проект України / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. — К.: Фе­нікс, 2007. — 544 с.

2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці Україні: В 3 т. / Т. 2: Інно­ваційно-технологічний розвиток економіки / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. — К.: Фенікс,

2007. — 564 с.

3. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці Україні: В 3 т. / Т. 3: Конкурен­тоспроможність української економіки / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. — К.: Фенікс, 2007. — 556 с.

4. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економіч­ного розвитку: Монографія: У 2-х т. — Т. 1 / За заг. ред. Д.Г. Лук'яненка, А.М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2006. — 816 с.

5. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. — К.: Ін-т екон.прогнозув.: Фенікс, 2003. — 1008 с.

6. Netwook of Competence in Germany 2004/2005. — P. 8 // www.kompetenznetze.de

7. Мусіна Л.О. Основні засади переходу до економіки знань: перспективи для України // Економіка і прогнозування. — 2003. — № 3. — С. 87-107.

8. Чухно А.А. Інтелектуальний капітал: сутність форми і закономірності розвитку // Еко­номіка України. — 2002. — № 10. — С. 48-55.

9. Бажал Ю.М. Знаннєва економіка: теорія і державна політика // Економіка і прогнозу­вання. — 2003. — № 3. — С. 71-86.

10. Сизоненко В.О., Циганов С.А. Фінанси та підприємництво: світовий досвід та практики України: Навчальний посібник. — Тернопіль: Навчальна книга. — Богдан, 2009. — 578 с.

Надійшла до редакції: 25.12.2009

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л М Лиськова - Iнтеграційні аспекти інноваційного розвитку україни в умовах світової фінансової кризи