О Ткачук - Наративний модуль повісті-поеми поза межами болю осипа турянського - страница 1

Страницы:
1 

202Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

Олександр Ткачук, викл. (Тернопіль)

ББК 83.3 (4Укр) УДК 82-312. 1.

Наративний модуль повісті-поеми «Поза межами болю» Осипа Турянського

У статті висвітлюється творча індивідуальність Осипа Турянського, його модерністський дискурс, характер експресіоністської поетики, а також особливості наративної стратегії та місце повісті-поеми прозаїка в літературному процесі доби.

Ключові слова: повість, творча індивідуальність, моденізм, дискурс, наратив, гомодієгетичний наратор, експресіонізм, поетика.

Tkachuk O. Narrative module of the short-story-poem by Turansky Osyp "Poza mezhami bolu".

This article explores creative personality of Turansky Osyp's modernistic discourse, traits of his expressionism poetics and peculiarities of his narrative strategy and its place in the short-story-poem of the writer in the fiction process of that time.

Key words: short story, creative personality, modernism, discourse, narrative, homodiegetic narrator, expressionism and poetics.

Осип Турянський - один із найяскравіших представників українського модернізму, знаний у всіх країнах західної Європи, а також і за океаном як автор поеми в прозі «Поза межами болю», в якій правдиво змальовується Перша світова війна як злочин імперіалізму проти людяності. Увійшов в українську літературу як талановитий прозаїк, поет, драматург, філософ, витончений критик. В українській прозі ХХ століття представляє експресіоністську стильову течію.

Осип Васильович Турянський народився 2 лютого 1880 року в селі Оглядів Радехівського району на Львівщині в багатодітній сім'ї тесляра. Дитячі роки були сумними: з одинадцяти дітей Василя і Теклі Турянських четверо померло в ранньому віці. Виросли Катерина, Григорій, Іван, Пелагія, Ганна, Михайло й Осип, який був старшим сином і на плечі якого

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31    2 03

припадала домашня робота. Ріс допитливим і здібним, цікавився історією, легендами краю. Навчався у сільській початковій школі. Його здібності помітив учитель Ференс і порадив батькові продовжувати навчання сина у Львівській гімназії. Сім'я жила бідно, матеріальної допомоги не було, тому Осип заробляв гроші репетиторством, успішно закінчив навчання і вступив до Віденського університету на філософський факультет, який закінчив у 1907 році. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Вільно володів чужеземними мовами: німецькою, англійською, угорською, польською, грецькою, латинською та іншими. 1908 року дебютував оповіданнями «Ей, коб були мене вчили», «Де сонце?», «Курка».

Сучасники змалювали такий портрет молодого письменника: «Увагу привернули його добрі, замріяні очі, які запам 'яталися на все життя». Поет Петро Карманський згадував, що Осип Турянський любив елегантно і модно вбиратися; був «людиною богемного покрою, дещо знервованого характеру, середнього зросту, на обличчі були сліди віспи», а також невтомним полемістом проти критиків-нападників. Не любив несправедливості, лицемірства, міщанського духовного животіння. Відверто висловлював свої судження про твори, які прочитав. У Відні Турянський цікавився модерним мистецтвом, відвідував кав'ярню «Zentral», в якій збиралися митці-модерністи, як-от: теоретик модернізму і драматург Герман Бар, який захищав самодостатність мистецтва, духовний аристократизм. Тут обговорювалися модерністські твори Артура Шніцлера, Гуто фон Гофмансталя, новітні стильові течії в малярстві.

З 1910 року Осип Турянський працював учителем української мови і літератури в Перемишльській гімназії, одружився з Стефанією, дочкою Степана Онишкевича, депутата Віденського парламенту. В 1912 році в Осипа народився син Мирослав, який змолоду був чемпіоном Львова з шахів, а згодом з 50-х років ХХ століття належав до найсильніших шахових майстрів США.

За життя Осип Турянських видав поему «На суді духа», знакову філософсько-алегоричну повість «Дума пралісу», роман «Син землі». Своїм побратимам, які перебували в полоні, присвятив твори: «Брате, сьогодні святий вечір», «Казка про

204Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

зимову казку», «Боротьба за великість», «Кость бере жінку на іспит», «Іван Правдолюб». Популярністю користувалася різдвяна легенда «Як люди приймали Христа». У його творчому доробку є комедія «Раби», літературно-критичний нарис «Поет віри і боротьби» та чимало публіцистичних статей, які писав українською, польською, італійського, англійською та німецькою мовами.

Як митець, Турянський формувався під впливом модерністських шукань Марка Черемшини, Леся Мартовича, Василя Стефаника, в новелах яких його приваблювали експресивне нагнітання почуттів, бунт і відчуття кризи, доля людини в антигуманному світі. Навчаючись у Відні, письменник був ознайомлений з творами німецьких експресіоністів Густава Мейрінка, Казимира Едшміда, автора експресіоністської повісті «Тімур», а також йому імпонували твори польських модерністів Казимежа Тетмайєра, Станіслава Пшибишевського. Лесь Курбас, аналізуючи експресіоністські твори німецьких митців, визначив такі ознаки поетики: прагнення до дії, що потрясає Всесвіт; бунтівний рух у душах, глибока динаміка почуттів, жагучий пал екстазу, крик душі, нове розуміння людини, ліричне розгортання сюжету, змалювання драматизму подій, ірраціональна символіка, умовна гіперболізація, фрагментарне конструювання світу [Курбас 1918: 115 - 122]. Ці вияви експресіоністської поетики наявні у творах Осипа Турянського.

На почату Першої світової війни Осипа Турянського було мобілізовано в австрійське військо на фронт. У 1915 році він потрапив до сербського полону. Під час зимового відступу серби етапували засніженими горами шістдесят тисяч полонених, серед яких був і письменник. Від голоду й холоду масово гинули і полонені, і солдати сербської королівської армії. Цю виснажливу дорогу назвали «шляхом смерті»: тут загинуло 45 000 полонених. Товариші Турянського по недолі замерзли біля згасаючого багаття, а його, охопленого кригою і напівживого, знайшов лікар Романишин і повернув до життя. Ці події й покладено в основу повісті «Поза межами болю», яку написав на італійському острові Ельба, куди був інтернований як офіцер австрійської армії. Тут і створив автобіографічну повість «Поза межами болю» (1917). Вона була перекладена спочатку німецькою, а незабаром іншими мовами Європи і викликала великий успіх серед читачів.

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31    2 05

У 1923 році Осип Турянський повернувся до дому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку та латинську мови. Він вважав, що «школа і красне письменство, література - ось криниці, з яких треба черпати живлющу й цілющу воду, пити її, підливати нею молоду паросль» (Роман Федорів). У цей час він здійснює переклади з угорської мови вірші Шандора Петефі, з німецької -Ґенріха Гайне, з англійської - «Гамлета», «Зимову казу» Вільяма Шекспіра. Життя письменника обірвалося несподівано. 28 березня 1933 року Осип Турянський помер у лікарні від раку. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Жахливі події Першої світової війни як глобального злочину імперіалізму, її антигуманний характер знайшли відображення у творах Ольги Кобилянської, Леся Мартовича, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Мирослава Ірчана, Юрія Смолича, але з особливою художньою силою й емоційним напруженням вони відтворені у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917) Осипа Туринського.

Цей твір у європейському письменстві посідає таке ж вагоме місце, як «Вогонь» Анрі Барбюса, «На Західному фронті без змін» Еріх Марії Ремарка, «Марш Радецького» Йозефа Рота. Це — один із перших творів, який порушував проблеми життя й смерті в дусі філософії екзистенціалізму, що знайде своє продовження в прозі Валер' яна Підмогильного. Повість перегукується з жахливими картинами воєнного лихоліття бельгійського народу, змальованими в романі «Vae victis» («Горе переможеним») Анни Віванті, а також польського прозаїка Стефана Жеромського «Боротьба з сатаною».

Повість «Поза межами болю» засуджує війну й мілітаризм, утверджує нездоланність людського духу, силу розуму й волі до життя. Твір проймає гуманістична ідея, яку автор визначив так: «Любов до життя і до його вищих цінностей переможе смерть». Ознайомившись з книгою в рукописі, Петро Карманський писав до автора: «Ваш твір - це наймогутніша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі. Ваш твір робить враження дійсно пережитого, переболілого і списаного кров' ю серця. І змістом (ідейно), і формою він має всі прикмети новітнього, наскрізь європейського твору». На його погляд, ідея

206Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

повісті - це «протест проти європейського останнього злочину, це скрик одчаю чутливої душі людини, мужа й батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам удалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити словами «є сонце в життю», підкреслюючи експресіоністський характер моделювання картини життя, глибоку віру митця в ідею християнської любові та злагоди. Віденський критик Роберт Плен відніс «Поза межами болю» до шедеврів світової літератури. Поетика експресіонізму зумовлює структуру й розповідь твору. Повість проймає антивоєнний пафос, осудження імперіалістичної війни, що принесла Європі кровопролиття, смерть невинних людей. Автор починає свій твір такими словами: «Я і мої товариші впали жертвою злочину... Тіні моїх товаришів являються мені у сні й на яві. І я лечу з ними у прірву. Я чудом остався між живими. І в моїм серці плаче жаль і туга за ними» [Турянський 1989: 42].

Розпочинається твір переднім словом від автора. У ньому він прагне підготувати читача до сприймання подальшої розповіді як невигаданої історії. Відтворено напружену гаму почуттів, що їх він пережив, перебуваючи на війні та в сербському полоні. Відтак розкрито мотиви написання повісті як протесту проти антигуманної суті війни, акцентуючи увага читача на реальному контексті оповідуваної історії. Художня картина світу побудована на розповіді про жахіття війни, падінні й духовному возвеличенні людини.

Вступна частина ведеться від імені наратора-усезнавця: у ній постає узагальнена картина трагічних подій, що відбувалися в албанських горах. Розповідач немов з висоти пташиного польоту оглядає гірські хребти, де, за його словами, розгортається боротьба між життям і смертю. Прийоми поетичного узагальнення використовуються оповідачем у зображенні бранців. Спочатку бачимо масу людей, об' єднаних спільним випробуванням, це поки що узагальнене вони, кожна людина. Через таку множинну фокалізацію оповідач відтворює фатальність долі кожного, хто потрапив у вир подій Першої світової війни. Конкретні епізоди, як вбивство вартовим полоненого, який не має сил далі йти, мають повторюваний характер, коли одиничне узагальнює типові ситуації.

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31    2 07

Загалом у повісті використано першоособову наративну ситуацію: оповідач-свідок розповідає історію групи полонених, яким вдалося втекти й вони опинились перед новими, не менш грізними викликами - холодом і голодом. Читач дізнається, що автодієгетичний наратор — один з семи учасників подальших подій. Їхню історію змальовує персонаж-оповідач, тобто Оглядівський (прототипом якого був Осип Турянський), який почергово попредставляє кожного з присутніх. Саме перед його очима проходить боротьба між життям і смертю, він є об' єктивним свідком описуваних подій. Проте в його лаконічну розповідь про дії своїх побратимів вриваються власні переживання, які переходять у видіння. Свідомість інших персонажів для нього залишається прихованою, він лише передає зовнішні вияви їх страждань або висловлює свої здогади про їх душевний стан. «Добровський скакав як навіжений. Пристанув на хвилину і глянув на чорне небо та в недру. На його обличчі боролися біль, гордість чоловіка, що кинений у прірву буття, почуває всю грозу своєї безсильності» [Турянський 1989: 61 - 62]. У цьому контексті важливу роль відіграють монологи дійових осіб, які часто переходять у марення. Завдяки такому наративному прийомові перед читачем розгортається реалістична картина екзистенційної ситуації, коли висловлюються справжні почуття людини, відбувається переоцінка власного буття, моральних принципів. Саме тому в наративі Оглядівського поступово увиразнюється візія дружини та дитини. Вона набуває форм окремих сцен, аж поки не зливається з дійсністю й досягає піку вкінці, коли марення Оглядівського вражають його друзі.

Суб' єктивність оповіді, її експресивність відіграє важливу художню роль у моделюванні картини світу. Вона дозволяє нараторові-персонажеві правдиво, з погляду людини, яка знаходиться в межовій ситуації, відтворити емоційне напруження моменту, а також дозволяє висловити власну оцінку, що виливається в гнівну інвективу імперіалістичній війні, людству, яке байдуже спостерігає світову бойню, братовбивчу війну заради матеріальних інтересів. Під впливом погляду гомодієгетичного наратора моделюється час історії, який передає виключно теперішній момент, лише в розмовах героїв з' являється ретроспективно спогад про минуле. Оповідач не помічає плину часу, тільки раз згадує, що минуло десять днів, як вони нічого не

208Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

їли. Фінальний акордом повісті є драматична сцена порятунку Оглядівського, яка передається через непевне сприймання виснаженої свідомості: «Сон чи ява? Мов крізь млу ввижається мені: лід... якісь зимні руки... вода... я в воді... Це сон... Якийсь голос кличе.» [Турянський 1998: 126]. Деталі свого врятування герой дізнається зі слів Василя Романишина, а про долю його товаришів красномовно свідчить фігура умовчання.

За своїм жанром «Поза межами болю» - це лірична повість-поема. В художній структурі переважає ліричне начало, зумовлене першоособовою викладовою формою, але наявне й епічне начало: розповідь про трагічні події Першої світової війни. Оскільки у творі поєднано лірне й епічна начала, як у поемі, повість пройнята ліризмом, написана ритмізованою прозою, з використанням інверсії, що наближає розповідь до народного епосу й надає особливої експресії, то автор у підзаголовку відніс її до жанру повісті-поеми. Як і в інших жанрових різновидах повісті, у творі Турянського поряд з розгортанням подієвої основи, організацією художнього світу важливу роль відіграють емоції, переживання, думки героя, викликані описуваними явищами війни як світової драми, в якій гинуть тисячі людей. Характерною ознакою цієї повісті є поєднання ліризму з достовірністю, документальністю змальованих подій. Конкретний опис світу війни збігається з усвідомленням оповідачем особистої відповідальності перед своїми дітьми та дружиною, які чекають його з війни. Тому в ліричній повісті центр тяжіння переноситься на розкриття характеру, психіки ліричного героя, крізь сприймання якого розкривається картина світу. З цією метою автобіографічний оповідач майстерно застосовує такі оповідні прийоми, як психологізм, глибокі художні ретроспекції та пролепсиси (забігання вперед до подій, що зображуються тепер).

Композиційну своєрідність повісті Осипа Турянського визначають вступ і п' ять частин. У ній наявне композиційне обрамлення: починається вона реквієм про загиблих товаришів і завершується думкою про померлих побратимів. Горе Оглядівського підкреслює його туга за ними: «Нараз із моїх очей продерлися дві великі, важкі сльози, гарячі, наче кров. І покотились по знуждованім обличчі, мов два камені по висохлій, бурею битій, громами розритій землі» [Турянський 1989: 127].

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31    20 9

Повістяр майстерно застосовує такі композиційні одиниці, як описи, марення, напливи, діалоги і монологи, вставні епізоди, пісню, що її заспівав перед смертю сліпий Штранцінгер, колискову заспівав Ніколич. Автор застосував фрагментарну композицію, що становить собою різновид кінематографічної монтажної побудови. Повість складається з мікрочастин: «шлях смерті» - показ колони з шістдесяти тисяч полонених, що пересуваються засніженими і холодними албанськими хребтами; «танець смерті» - епізод, в якому семеро полонених доскону танцюють довкола куща, щоб з одягу мертвого запалити вогнище; «країна Сонця» - марення обездолених вояків про щасливу країну і гармонію у світі; «Різдвяні свята» - картина-візія оповідача-персонажа, який опиняється біля дому, спостерігаючи через вікно, як дружина з дітьми зустрічає Святвечір; «пісня вічності» - помираючи, сліпий скрипаль Штранцінгер виконує пісню-гімн перемозі людяності над божевіллям голоду; «мандрівка мерців» - картина, в якій фізично виснажені полонені линуть у лабіринти психічних зламів, ірреальні виміри світу.

Сюжет повісті однолінійний і концентричний, тобто події у ній розвиваються в причинно наслідкових зв' язках. Наявні всі сюжетні компоненти: експозиція, зав' язка, розвиток дії, кульмінація і розв' язка. Загалом сюжет розгортається з глибокою психологічною напруженістю, психологічними нюансами в душах героїв, за допомогою яких простежуються етапи боротьби за життя, перемогу людяного над антилюдяним світом.

Повістяр - тонкий майстер змалювання персонажів у межових ситуаціях, вибору, що постає перед кожним з них. Він зображує, як воля до життя керує вчинками героїв твору, яким постійно загрожує смерть. Вбивши жорстокого конвоїра, полонені відходять вбік від дороги і зупиняються над проваллям. Єдиний порятунок - вогонь, а його розпалити можна лише одягом когось із товаришів, їхню суперечку вирішить танець смерті: багаття запалять з одягу того, хто перший впаде і не встане. Цей танець смерті символізує споконвічний інстинкт і волю до життя. Тут ще діє закон людської моралі, бо смертники не накидаються один на одного, як звірі, а чекають смерті слабшого.

210Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

Зігрівшись біля вогню, вони зрозуміли, що їх переслідує ще страшніший ворог — голод. Інстинкт самозбереження і затьмарений розум штовхає Сабо вгамувати голод людоїдством, до чого він намовляє товаришів, які хочуть теж вижити, адже труп Бояна лежить поруч. Проте людське начало перемагає і за цих трагічних обставин. Героїв осяває просвітлення, і вони повстають проти тваринного інстинкту, перемагають свою слабкість. їхній дух торжествує. Проте фізичні сили покидають героїв: вони залишають цей світ. Справжнім апофеозом шляхетному і гуманному в людині стала «пісня життя», яку востаннє спромігся заграти на скрипці сліпий Штранцінгер.

У художньому світі повісті діють семеро товаришів по недолі, які належать до різних національностей: Оглядівський і Добровський - українці, Пшилуський - поляк, Сабо - угорець, Штранцінгер - австрієць, Бояні і Ніколич - серби. Вони змальовані в річищі експресіоністської поетики як герої-символи, майже алегорії, носії гуманістичної ідеї вболівання за людину і долю світу. Автор дотримувався принципу при написанні твору: «Кожен повинен узнати себе у всіх». Він вважав, що суть катастрофи, якою була Друга світова війна, можна збагнути через граничну умовність, яскравість пера і барв, крик душі героїв, деформацію їх свідомості і містичний ракурс (видіння, напливи, марення). Проте оповідач їх індивідуалізує через мовлення як представника певної соціальної верстви. Зокрема, у Саба мова лайлива, складається з брутальних висловів: «світова сволоч», «собача личина». Мовлення Добровського характеризує його як освічену, інтелігентну людину, його вислови забарвлені іронією: «прохаємо ласкаво», «вельмишановне панство», «добірними салоновими рухами». Мова скрипаля Штранцінгера - це мовлення інтелігента, мрійника, символізоване й афористичне: «Люди не є злі, не є добрі... тільки нещасливі - і щасливі».

Найповніше зображено Оглядівського. Його образ огрітий теплом і співчуттям. Це не прямолінійний персонаж. Він, як й інші полонені, впадає в песимізм, але стоїчно хоче його подолати. У такі важкі хвилини перед ним постають символи сонця і матері з дитиною, що є святими духовними величинами українця. Герой-оповідач сповідує високоетичні ідеали свого народу, ідею християнської моралі, любові та злагоди, братерства людей. Перебуваючи в передсмертному стані, він споглядає своє життя,

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31 211

відчуває нерозривність з рідною землею, на якій «золоте колосся кланяється на привітання, а синє небо любо і приязно сміється». Через ці ментальні національні кольори й образи розкривається мрійлива душа бранця. Оповідач-персонаж, перебуваючи серед снігових вершин албанських гір, відзначає роль рідної мови, яка допомагає йому вижити, мобілізувати внутрішнє «Я», вивести зі стану несвідомого: «Українське слово поволі приводить мене щораз більше до притомності». Правда, автор Оглядівського наділяє ідеєю так званого «українського дводушшя» - у ньому поєднано душу героя, борця, риси прометеївського типу, але й душу невільника. Проте цей комплекс йому допомагає шанувати високі духовні принципи родини. Образ дружини і малого сина, сімейні почуття, любові, поваги допомагають йому вижити в нелегких умовах зимового походу. Образ Оглядівського змальовується в динаміці почуттів і настроїв. За своїм психологічним типом він - інтроверт, повністю перебуває у своєму внутрішньому світі, через те його світ наповнений видіннями, інтуїтивними передбаченнями, ілюзіями, які викликають у нього не песимізм, а оптимізм, любов, віру і надію. Волю до життя живить висока й благородна ідея. Слабкий фізично Оглядівський переміг фатальну смерть тому, що в найтяжчі хвилини думав не про себе, а про сина і дружину, які стають символами життя.

«Поза межі болю» - назва твору сиволічна: опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, на межі виживання, Оглядівський вірить у силу любові дружини і сина, які в його очає були світлою зорею, що вела його до перемоги. Він долає обставини і виходить переможцем у двобої зі смертю, утверджуючи активний гуманізм, загальнолюдські цінності.

Література: Курбас 1918: - Курбас Л. Нова німецька драма // Музагет. Місячник літератури і мистецтва. - № 1 - 3. - К.: Свічадо, 1918. - С. 115 - 122.; Пінчук 1989: - Пінчук С. Осип Турянський // Турянський О. Поза межами болю. - К.: 1989. - С. 17 39.; Печарський 2003: - Печарський А. Поетика творчості Осипа Турянського. - Львів, 2003. - 200 с.; Пінчук 1989: - Пінчук С. Осип Турянський // Турянський О. Поза межами болю. - К.: Дніпро, 1989. - С. 17 - 39.; Турянський 1989: - Турянський О. Поза межами болю. - К.: Дніпро, 1989. - 334 с.; Федорів 1989: -

212Н аукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.31

Федорів Р. Повернення Осипа Турянського // Турянський О. Поза межами болю. - К.: Дніпро, 1989. - С. 5 - 16.

Ткачук О.Н. Нарративный модуль повести-поэмы «Поза межами болю» Осипа Турянского.

В статье расскрывается творческая личность Осипа Турянского, его модернистский дискурс, характер экспрессионистской поэтики, а также особенности нарративной стратегии и место повести-поэми прозаика в литературном процессе эпохи.

Ключевые слова: повесть, творческая личность, модернизм, дискурс, нарратив, гомодиегетический нарратор, экспресионизм, поэтика.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О Ткачук - Вплив параметрів оксинітрування на формування структурно-фазового стану поверхневих шарівтитану

О Ткачук - Наративна стратегія малої прози михайла яцківа

О Ткачук - Наративний модуль повісті-поеми поза межами болю осипа турянського

О Ткачук - Символізація відчуженості в модерністському наративі повісті танець тіней михайла яцківа