С З Мошенський - Iсторія ринку цінних паперів україни у складі російської імперії - страница 1

Страницы:
1  2  3  4 

ISSN 1728-4236

ВІСНИК ЖДТУ. 2011. № 4 (58)

СЕРІЯ: Економічні науки

УДК 336.71(4 Укр)

Мошенський С.З., д.е.н., проф.

Житомирський державний технологічний університет

ІСТОРІЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)1

Розглянуто ринок цінних паперів України періоду промислового підйому другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Показано значення іноземних інвестицій в індустріалізації, а також формування бізнес-мереж і фінансово-промислових груп. Проаналізовано розвиток фінансових послуг і діяльність фондових бірж у Києві, Одесі, Харкові. Виділено основні тенденції становлення ринку цінних паперів

Кінець XIX - початок ХХ століть, період експорту капіталу, коли у світі почалися процеси фінансової глобалізації, став для України в складі Російської імперії часом найбільшого економічного розквіту, перерваного Першою світовою війною і двома революціями 1917 року. Створення транспортної інфраструктури (мережі залізниць), поширення телеграфу і телефону забезпечили зв'язок зі світовими ринками, прискорюючи обмін товарами, капіталами і людьми, перетворивши Україну на учасника глобалізаційних процесів, які досягли свого максимуму перед Першою світовою війною. Ці процеси багато в чому нагадували глобалізацію кінця ХХ - початку ХХІ ст., тому фінансова історія того часу не втратила своєї актуальності сьогодні.

За роки загального економічного підйому кінця ХІХ -початку ХХ ст. значно зросли обсяги операцій з цінними паперами. За офіційними даними Міністерства фінансів, у січні 1904 року в обігу було державних і гарантованих урядом відсоткових цінних паперів на 8808 млн. руб. [61, С. 102-103]. На початок 1905 р. дивідендних цінних паперів в обігу було на 3820 млн. руб., приблизно половина з яких знаходилася у власності іноземних інвесторів. Загальна вартість цінних паперів Російської імперії становила 12 628 млн. руб. [43, С. 24-25] (за даними Лондонської біржі - 13 250 млн. руб.) [69].

Для розрахунку капіталізації ринку цінних паперів оптимальними є дані П. Грегорі, що визначає "чистий національний продукт" (близький до ВВП) Російської імперії в 1913 р. у 20 266 млн.. руб. (118,5 руб. на душу населення) [24]. Капіталізація всього ринку цінних паперів імперії -62,31 %, ринку боргових інструментів - 43,4 %, ринку акцій - 18,8 % [63]. Зважаючи на те, що ринок цінних паперів Російської імперії активно розвивався лише з 1860-х років до 1917 р. (невеликий проміжок часу в історії ринків цінних паперів порівняно з еволюцією британського чи французького ринків), це був помітний успіх.

Сфера фінансових послуг стала основою сервісного сектора економіки [57, С. 37-40], що зароджувався в основних українських фінансових центрах - "столицях капіталу", де були товарно-фондові біржі: Києві, Харкові, Одесі (в Західній Україні - Львові). За даними перепису населення 1897 року, в сфері фінансових послуг працювало: у Петербурзі 2890 чол. (0,22 % населення) [46]; у Москві - 2078 чол. (0,2 %) [47]; в Одесі - 426 чол. (0,1 %) [48]; у Києві - 619 чол. (0,25 %) [49]; у Харкові -332 чол. (0,2 %) [50]. Крім того, у першій половині ХІХ століття помітним фінансовим центром став Бердичів, де до середини століття було 8 банкірських домів і банківських установ. Орієнтований на фінансовий бізнес, Бердичів був сполучною ланкою з Варшавською біржею.

У фінансових центрах, де було зосереджено більшість фінансових послуг і операції з цінними паперами, сформувалися бізнес-мережі, кожна з яких мала специфіку свого розвитку. Інтереси київської бізнес-мережі були пов'язані з виробництвом і експортом цукру (Київ у другій половині ХІХ століття вважався міжнародною "столицею цукру"), а її вплив поширювався на центральний регіон України. Одеська мережа у південному регіоні спеціалізувалася на міжнародній торгівлі, експорті через Одеський порт зерна, цукру, інших товарів і на операціях з іноземною валютою. Харківська бізнес-мережа контролювала вугільну, гірничорудну і металургійну промисловість у східному регіоні.

Індустріалізація на території України почалася в середині ХІХ століття і була пов'язана спочатку переважно з виробництвом цукру. Продукція цукрової промисловості експортувалася через Одеський порт і це, так само як і зростання експорту зерна, стимулювало розвиток в Україні залізниць, необхідних зокрема і для підвозу товарів до Одеського порту.

Крім першої лінії Одеса - Балта, побудованої за рахунок державного бюджету, інші дороги використовували акціонерне фінансування. У 1882-1904 рр. були побудовані Єкатерининська дорога (поєднала Харківську, Херсонську, Таврійську і Катеринославську губернії), Ковельська залізниця (1873-1874), що дійшла до Рівного і Ковеля, а також дрібніші залізниці. Будівництво залізниць в Україні відбувалося під час загального економічного підйому після реформ 1860-х років, коли значно підсилився вплив світових фінансових ринків.

Цей час був "ознаменований... небувалим... розвитком приватного підприємництва...", - відзначав міністр фінансів Російської імперії М.Х. Рейтерн. "Виникло безліч приватних банків, будівельних та інших акціонерних товариств." [32, С. 139], що дало значні фінансові й економічні результати, прискоривши економічне зростання. "Суспільство знаходилося в. оптимістичному настрої: ера божевільного грюндерства і біржової спекуляції була ще попереду." [28].

Мережа акціонерних комерційних банків швидко розвивалася з 1860-х років. Основною стала централізована банківська модель фінансування, характерна для фінансової культури країн континентальної Європи, на відміну від децентралізованої англо-американської моделі з підвищеним значенням ринку цінних паперів. Централізована модель банківського фінансування формувалася в Україні (як і в Російській імперії загалом) спочатку за прикладом французького банку Credit Mobilier братів Перейра, а потім під впливом досвіду німецьких банків кінця ХІХ століття, що утворювали фінансово-промислові групи з фінансованими ними великими промисловими підприємствами. Така модель вплинула на формування фінансової інфраструктури центрального, південного і східного регіонів України (з основними фінансовими центрами в Києві, Одесі і Харкові), що входили до складу Російської імперії, а також західного регіону (з основним фінансовими центром у Львові), що входив до складу Австро-Угорської імперії, де також переважала банківська модель фінансування.

1 Текст статті є частиною розділу з книги: Мошенский С.З. Между Лондоном и Парижем. Рынок ценных бумаг индустриальной эпохи / С.З. Мошенский. - М.: Экономика, 2012. - http://books.google.com.

© Мошенський С.З., 2011

Унаслідок поширення такої моделі фінансування значний вплив на біржові котирування мали великі комерційні банки - активні учасники біржової гри [1]. Саме комерційні банки в більшості випадків були андерайтерами і займалися розміщенням цінних паперів підприємств на біржі. Тому "офіційна біржа відкривається не в будинку біржі, а в кабінетах банків" [9, С. 383-392].

Але і за умов домінування банківської моделі фінансування, ринок цінних паперів переживав період бурхливого зростання, особливо під час ажіотажу створення акціонерних товариств наприкінці 1860-х - на початку 1870-х років. "Грюндерський бум" у Німеччині (коли не було дня, щоб не випускався який-небудь новий цінний папір і засновувалися будь-які підприємства, акції яких можна було потім продати) відчувався у Російській імперії. Коли "біржова спекуляція поглинула майже всю національну працю., аристократія. скористалася кращими її вигодами" [56, С. 8]. У 1870 р. загальна вартість випущених цінних паперів досягла 3 млрд руб., з яких більше 1,5 млрд становили державні облігації [19, С. 48-51].

Бум призвів до появи численних нових акціонерних компаній, зокрема залізничних, і підвищеної активності на ринку акцій. Цей засновницький бум закінчився "грюндерським крахом" 1873 року, що почався у травні в Австрії, а потім поширився у Німеччині і згодом став загальносвітовою фінансовою кризою, наслідком якої була депресія, що тривала майже два десятиліття. Однак, незважаючи на це, велика кількість акцій та облігацій, що випускалися залізничними компаніями, стала основою масового ринку цінних паперів.

У цей час підвищився загальний рівень життя і почав формуватися середній клас, що інвестував свої заощадження в цінні папери. На початку ХХ ст. в Російській імперії (за даними Лондонської біржі) було приблизно 1 млн.. індивідуальних інвесторів [69, С. 4], і ці споживачі фінансових послуг були зосереджені в основних фінансових центрах, де знаходилися товарно-фондові біржі, що проводили операції з цінними паперами. Загальна кількість населення в цих містах імперії (Петербург, Москва, Варшава, Рига, Київ, Харків, Одеса) становила 5,5 млн. чол., і прошарок індивідуальних інвесторів міг сягати там 20 % населення.

Розподіл індивідуальних інвесторів у найбільших містах імперії, де були фондові біржі, опосередковано можна оцінити за даними Першого загального перепису населення 1897 р. через кількість рантьє у цих містах . Усього в Російській імперії за даними перепису 1897 р. було 328 513 чол., які жили доходами "з капіталу і нерухомого майна", що становило 0,26 % населення (125,64 млн.. чол. у 1897 р.). У Петербурзі (з населенням 1 264 900 чол.) рантьє було 45 503 чол. (3,6 % населення) [46]; у Москві (з населенням 1 038 600 чол.) - 26 148 (0,3 %) [47]; в Одесі (з населенням 403 800 чол.) - 6 543 (0,2 %) [48, С. 132-133]; у Києві (з населенням 247 700 чол.) - 19 448 (7,8 %) [49, С. 171]; у Харкові (з населенням 174 000 чол.) - 5 610 (3,2 %) [50]. Збільшення кількості індивідуальних інвесторів стало чинником, що стимулював зростання ринку цінних паперів.

Київська бізнес-мережа

Під час акціонерного буму 1860-х років особливо швидко     розвивалася     цукрова     промисловість у

3 Однак кількість рантьє (особи, що живуть "доходами з капіталу і нерухомого майна") не тотожна кількості індивідуальних інвесторів, що вкладали свої заощадження в цінні папери: значна частина рантьє здавала в оренду нерухомість, а велика частина власників цінних паперів не відносила себе до рантьє і займалася іншими видами діяльності.

центральному регіоні України. "Нині вся значна торгівля Південно-Західного краю зосереджена в Києві. За величиною оборотів перше місце займає торгівля цукром, а потім хлібом, лісом і залізом. З торгівлі цукром Київ -головний центр Росії" [2]. Хоча Київ був відомим у багатьох країнах центром цукрової промисловості , швидке зростання якої не зупинили періодичні "цукрові кризи" [69], промисловим центром (настільки значним як Петербург чи Москва) він у той час не став.

Акціонерний бум, що досяг Києва, зіграв значну роль у швидкому розвитку фінансової інфраструктури, яка почала формуватися в Києві в 1860-і роки. Коли наприкінці 1860-х років у Російській імперії, як і в інших країнах Європи почався загальний економічний підйом, М.Х. Бунге заснував у 1869 р. Київське біржове товариство, а в 1871 р. - перший у Києві акціонерний Приватний комерційний банк і Київський промисловий банк. Засновники промислового банку аргументували доцільність його створення тим, що "завдяки швидкому розвитку залізниць у Росії торговельні контакти Києва з іншими містами імперії все більше й більше поширюються"[2] [35].

У Київ почали надходити інвестиційні потоки, почали виникати банки й інші фінансові установи, все більше з'являлося акціонерних компаній - "Домобудівне товариство", "Товариство міських залізниць", "Товариство пивоварних заводів", "Завод Південно-російського товариства", "Акціонерне товариство пароплавства" та ін.

Київська біржа почала свою роботу в 1869 р. Операції на біржі були переважно товарними і пов'язаними з оптовою торгівлею цукром. "Цукор є головним товаром. У 1895 році в Росії було вироблено 35 мільйонів пудів цукрового піску, з яких у тому самому році на київській біржі продано 22,27 млн. пудів (64 %). Більшість фондових операцій на Київській біржі проводиться з акціями і паями цукрових заводів" [2, С. 116-117].

Обсяги операцій на Київській біржі швидко зростали -у 1873 р. вони становили 9 млн. руб., а за даними 1892 р. на біржі у "товарному відділі" було укладено угод на 203 млн. руб. [25, С. 27-28]. Обсяг операцій з цукром досягав наприкінці ХІХ століття 60-70 млн.. руб. на рік, зернових операцій - у середньому 40 млн. руб. на рік [27]. У "фондовому відділі" обсяг операцій з цінними паперами становив у 1892 р. 53,5 млн. руб. [25, С. 27-28]. Операції з цінними паперами були порівняно незначними, і Київський біржовий комітет у відповідь на лист Міністерства фінансів, присвячений поліпшенню правил біржової торгівлі, відзначав, що Київська біржа "відноситься до розряду провінційних. на ній котируються тільки місцеві паї, а у продажах інших паперів користуються курсами Петербурзької біржі." [10, С. 46].

З цінних паперів переважали облігації державних позик, що котирувалися на біржах Петербурга, Москви і Варшави. Цінні папери цукрової промисловості так і не знайшли виходу на Петербурзьку та інші біржі, - вони котирувалися тільки в Києві. Незважаючи на це, загальний інтерес до операцій з цінними паперами швидко зростав -його стимулювала біржова преса, що переживала в другій половині ХІХ ст. свій розквіт. Якщо в 1860-і роки біржові бюлетені публікувалися два рази на тиждень тільки в петербурзькій "Комерційній газеті", то з 1870-х їх почали друкувати у всіх великих газетах. Значно збільшилася кількість спеціалізованих біржових видань.

У Києві інформація щодо цінних паперів публікувалася в щотижневій газеті "Київська біржа. Торговий бюлетень" (видавалася у суботу з 1872 по

Подробнее о "сахарном буме" в Украине см.: Melnik L. Industrial Development and the Expansion of Free Labour in the Ukraine during the First Half of the Nineteenth Century / L. Melnik // Ukrainian Economic History. Interpretative Essays / Ed. Koropeckyj I.S. -Camridge, Massachussets: Harvard University Press (Harvard Ukrainian Research Institute), 1994. - P. 252-253.

1917 рр.). Основні рубрики газети - "Цукровий ринок" і "Хлібний (зерновий) ринок" відображали переважно товарну спрямованість операцій на біржі, що була найважливішим у Російській імперії центром міжнародної торгівлі цукром. Докладна інформація про основні ринки цукру (у Лондоні, Гамбурзі, Парижі, Москві, Одесі), обговорення перспектив експорту цукру в Японію [14, С. 3], аналіз цін на цукор на Далекому Сході, на острові Формоза, на Яві тощо [40, С. 5] свідчило про активну участь біржі в світовому цукровому ринку, що перебував під впливом глобалізаційних процесів кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Інформація про операції з цінними паперами та їх котирування на Київській біржі публікувалася в рубриці "Петербурзька і Київська біржі (котирування)". У котируваннях були представлені державні папери (4-5 % облігації, 4-4,5 % заставні листи), іпотечні цінні папери (4-5 % облігації Київського, Московського, Одеського та ін. міських кредитних товариств), а також заставні листи Київського, Харківського, Полтавського та ін. земельних банків. Котирування цих паперів на Київській біржі загалом мало відрізнялися від котирувань на Петербурзькій біржі [52, С. 8-9]. Для акцій залізниць, промислових підприємств, банків і страхових компаній наводилися в основному лише котирування Петербурзької біржі. Популярними були акції цукрових заводів, які мали значний попит. До початку ХХ ст. цих акцій було в обігу на 140 млн. руб., і основним їх спеціалізованим ринком була Київська біржа - на Петербурзькій та інших біржах ці акції не котирувалися.

Коли навесні 1873 року в Європі почалася фінансова криза, до Києва та інших біржових центрів вона дійшла не одразу. Про кризу заговорили тільки у вересні 1875 року, після краху Московського комерційного позикового банку, пов'язаного з банкрутством німецького "залізничного короля" Страсберга. Курси цінних паперів на біржі почали падати. У Києві поширилися чутки про можливе банкрутство найбільшого цукрового підприємця М.А. Терещенка, борги якого досягли 3 млн.. руб., і про нестабільне положення деяких банків. Але незабаром з'ясувалося, що газетні публікації про труднощі Терещенка були недостовірні.

У 1884 році в Україні відчувався вплив загальносвітової "цукрової кризи", спричиненої надмірним виробництвом. Почалося скорочення попиту на цукор, зниження цін, почастішали банкрутства цукрових компаній. Криза призвела до деякого скорочення кількості цукрових заводів, але загалом не дуже вплинула на розвиток цукрової промисловості.

Новий період економічного підйому почався в 1890-і роки. Це був час бурхливого розвитку ринку цінних паперів. У 1913 році на Петербурзькій біржі котирувалися акції 295 торгово-промислових підприємств, на Варшавській - 56, Одеській - 14, Ризькій - 13, Московській - 12, Харківській - 7[3]. На Київській, Одеській та Харківській біржах самостійне котирування визначалося лише для цінних паперів місцевих компаній, для інших паперів використовувалися котирування Петербурзької біржі.

Серед цінних паперів на Київській біржі помітним було місце облігацій міських позик. Хоча такі облігації були лише одним з 130 видів цінних паперів у Російській імперії, їх емісія широко використовувалася в багатьох містах (Києві, Харкові, Катеринославі, Севастополі, Ялті та ін.) для розвитку транспортної інфраструктури, реконструкції міст тощо. У Києві такі 4,5-5 % довготермінові облігації випускалися Думою декілька разів на рік.

Коли в 1904 р. помер "цукровий король" Лазар Бродський, він заповів місту 500 тис. руб. на побудову Бессарабського ринку за умови, що 4,5 % цієї суми щорічно буде відраховуватися на користь заснованих Бродським благодійних установ. Міська влада не захотіла

Зазначено кількість акцій, що котирувалися тільки на одній з бірж (Русские ценности // Торгово-промышленная газета. - 1913. - 28 декабря).

прийняти таку умову, і юрист А. Гольденберг запропонував випустити міські облігації під 4,5 % у формі цільової позики для побудови ринку (облігації мали бути викуплені на заповідані Л. Бродським 500 тис. руб.). Позика була випущена в 1907 р. на термін 64 роки за принципом довготермінового іпотечного кредиту, і на час дії позики потрібні відрахування надходили на користь благодійних установ Л. Бродського.

"Поєднана" 5 % облігаційна міська позика, розміщена в основному в Бельгії терміном на 62 року, була випущена у 1909 році. Прибутковість цих облігацій була дещо вищою, ніж прибутковість облігацій державної позики (зазвичай -4 %), а їх власники два рази на рік одержували прибуток за відрізними купонами до облігацій[4].

На фінансовому ринку перебували в обігу акції іноземних компаній - наприклад, бельгійського акціонерного товариства "Київські трамваї" (Les Tramways de Kiew), яке почало експлуатацію у Києві першого трамваю у 1892 р. (в Москві трамваї з'явилися в 1899 р., в Петербурзі - в 1902 р.).

Початок викупу державою залізниць, у яких були заморожені в "зв'язаному стані" великі капітали [11, С. 11], створив у 1890-і роки в інвесторів надлишок вільних коштів, вкладених переважно у біржову гру. У цій грі почали брати участь представники різних верств суспільства. Коли поширилися чутки про викуп залізниць, їх акції стали предметом біржової спекуляції і значно піднялися в ціні. Біржовий ажіотаж охопив "крім обох столиць...майже усі великі міста... Харків, Варшаву, Київ..." [7, ]. Однак, хоча Київ як фінансовий центр вважався в імперії третім містом після Петербурга і Москви, Київська біржа, орієнтована на торгівлю цукром, не мала особливого значення в операціях з цінними паперами, котирування яких (крім акцій місцевих компаній) визначалися Петербурзькою біржею.

Крім біржі, відомою в Києві фінансовою організацією було Товариство взаємного кредиту (яке проводило "врахування векселів. і видачу позичок під % папери." [30, С. 3]), засноване з ініціативи М.Х. Бунге в 1868 р., коли система подібних товариств створювалася у багатьох містах імперії. За 45 років товариство, яке орієнтувалося на дрібних індивідуальних інвесторів із середнього класу, видало цільових кредитів на житлове будівництво на суму 300 млн.. руб. [25, С. 3-12]. Пропонуючи низький мінімальний внесок - 30 руб. (середній внесок на той час - 150 руб.), товариство розраховувало, що його послугами "будуть користуватися переважно ті верстви суспільства, які не підходять під рівень банків дрібного кредиту і не мають досить великих оборотів, щоб користуватися кредитом у приватних банках." [26, С. 4]. Товариство видавало короткотермінові кредити під 7-8 % річних. Приблизно за таких умов у той час надавали кредити київські банки, але товариство видавало кредити готівкою, а банки часто замість готівки пропонували клієнтам облігації. Процедура отримання кредиту була спрощена - від позичальника потрібний був простий вексель з одним підписом, у той час як у більшості банків необхідні були переказні векселі, а сплату відсотків за кредитом брали наперед. Досить вигідним для членів товариства було вкладання капіталу - дивіденди становили 7 % річних, що суттєво перевищувало прибуток від банківських депозитів.

Цією фінансовою організацією, що спеціалізувалася на іпотечному кредитуванні [5], спершу керував М.Х. Бунге, потім - професор Київського університету Г. Ейсман, а з 1885 по 1913 рр. - архітектор Г.П. Шлейфер, завідувач будівельним відділом Міської думи в 1882-1911 рр.

До початку ХХ ст. Київ став значним комерційним і фінансовим центром. Злиття банківського і промисловогокапіталу, характерне для цих років, підсилилося після створення в 1902 р. синдикату виробників цукру. Чимале значення у подальшому швидкому розвитку фінансової інфраструктури мало продовження буму на ринку цукру. Одеська бізнес-мережа

Одеса була найстарішим фінансовим центром на території України, історія якого почалася ще в ХУІІІ ст. За сто років Одеса стала великим портом, центром міжнародної торгівлі та одним з найважливіших міст Російської імперії. Ще в кінці ХУІІІ ст. у місті з'явилися приватні банкіри, і на початку ХІХ ст. стали відомими банкірські доми Федора Родоканакі, Іоахима Ефрусі та Давида Рафаловича, річні обсяги операцій яких досягали десятків мільйонів рублів. Ці банкірські доми вкладали капітали в розвиток промисловості Новоросійського краю, а їх сфера впливу охоплювала весь Чорноморсько-Азовський регіон.

З початку 30-х років ХІХ ст. провідне значення серед одеських банкірів мав купець першої гільдії Федір Родоканакі, грек за походженням. Загальний обсяг комерційних операцій банкірського дому Родоканакі становив 3,5-5 млн.. руб. на рік. Банкірський дім Іоахима Ефрусі також мав великий обсяг фінансових операцій, численні контори за кордоном, філії в Парижі та Відні. Банкірський дім Давида Рафаловича був відкритий в Одесі в 1833 р., а розквіт його діяльності почався у 60-і роки ХІХ ст., коли обсяг фінансових операцій досяг 50 млн.. руб. Цей банкірський дім не тільки мав значні ділові контакти з Лондоном, Парижем і Петербургом, але й сприяв своїми кредитами розвитку багатьох компаній в Одесі та Чорноморському регіоні [1, С. 8-9].

Масовий експорт зерна чорноморськими торговими шляхами, що почався в другій половині ХІХ ст. став, за словами Ф. Броделя, однією з важливих подій європейської економічної історії, хоча про це не так часто згадують [12, С. 427-428]. У 1897 році в місті було 24 акціонерних компаній, з них 15 вітчизняних з загальним капіталом 12,582 млн.. руб., 9 іноземних - бельгійських, французьких і англійських із загальним капіталом 14 млн. руб. [6]. Одеса переживала свій розквіт.

Одеська біржа, заснована в 1796 році за клопотанням іноземного купецтва, була однією з найстарших в імперії, а перший біржовий статут опубліковано 20 липня 1848 року. Операції Одеської біржі були пов'язані переважно з зерном, а також з іноземною валютою. З цінних паперів у першій половині ХІХ ст. на біржі проводилися операції переважно з переказними векселями, котирування яких публікувалися в "Комерційній газеті" Департаменту зовнішньої торгівлі ще в   1825 році.   Вексельні   операції  на   Одеській біржі визначалися географією зернового експорту і були пов'язані з багатьма основними європейськими банками.

Оскільки Одеса була визнаним центром зернового експорту, в операціях з цінними паперами Одеська біржа проводила цілком самостійну політику, що не залежала від Петербурзької біржі, а валютні операції в Одесі, пов'язані з доходами від експорту зерна, впливали на курси валют на Петербурзькій біржі. І хоча Одеська біржа, як і інші "провінційні" біржі в Києві, Харкові, Варшаві і Ризі не відрізнялася значними обсягами операцій з цінними паперами, за словами сучасника біржа в Одесі "веде. самостійне існування" [29, С. 218], у той час як інші регіональні біржі набагато більше залежали від котирувань Петербурзької біржі.

За даними 1869 р. на біржі котирувалися 5 % банківські білети 1 і 2 випусків, облігації 5 % виграшної позики 1 і 2 випусків, 5 % викупні свідоцтва, 5,5 % державні облігації ("ренти"), заставні листи Херсонського земельного банку 1, 2, 3, 4 випусків [63]. У 1914 році в операціях з цінними паперами на Одеській біржі переважали державні цінні папери. У загальному обсязі паперів, що котирувалися (6,8 млн. руб.) основне значення мали державні облігації (4,3 млн. руб.), заставні листи Дворянського земельного банку (0,833 млн. руб.), Селянського поземельного банку (1,1 млн. руб.). Крім того, котирувалися облігації 4,5 % міської позики Одеси, Одеського і Кишинівського міських товариств (108,79 тис. руб.), а також акції земельних банків (338,61 тис. руб.) і 10 акціонерних компаній на 17,2 тис. руб., що котирувалися також на Петербурзькій і Московській біржах [55, С. 90].

Страницы:
1  2  3  4 


Похожие статьи

С З Мошенський - Iсторія ринку цінних паперів україни у складі російської імперії

С З Мошенський - Закономірності виникнення фінансових криз криза 1873 року її причини перебіг і наслідки

С З Мошенський - Соціально відповідальне інвестування сутність та перспективи розвитку

С З Мошенський - Трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів

С З Мошенський - Становлення та розвиток недержавних пенсійних фондів в україні як інституційних інвесторів